ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

ind-ukr-11

Трохи особистого від професора Валентина Галунька.

Ми святкуємо 24 рік Незалежності України. Часто наші недруги стверджували, що незалежність нам дістала без боротьби. Зрозуміло, що це не так. Наша незалежність була вистраждана усіма попередніми поколіннями, від героїчної оборони Києва від монгольської навали 1240 р. до Української Гельсінської групи (1976 р.). На наш погляд, найбільший морально-історичний внесок у проголошенні Незалежності України утвердила героїчна боротьба вояків Української повстанської армії, які майже 20 років не давали спокійно творити терор більшовикам на Західній Україні (1943-1963 рр.).

Події останнього року показали, що наша незалежність має не тільки міцні історичні коріння. 13 квітня 2014 року Український народ вступив в Вітчизняну війну з російсько-терористичними військами. І ця війна продовжується. Завдяки самопожертві бійців добровольчих батальйонів, а у послідуючому системних дій Збройних Сил та Національної гвардії України, небезпека втрати незалежності від зовнішнього чинника є незначною. Хоча розслаблятися не приходиться. Агресія «Руського миру» в Україні змінила свою тактику із прямого військового втручання в провокування бойових дій на Донбасі та намагання розхитування ситуації в інших регіонах України засобами гібридної війни. Такий стан речей буде продовжуватися Путінським режимом тривалий час.

Іншими словами, нам довго прийдеться жити в умовах АТО. При цьому режим АТО в окремих регіонах Донбасу не повинен ставати перепоною збільшення доходів підприємців, а на їх плечах усіх інших громадян України.

Україна є демократичною, правовою державою з ринковою економікою. Така держава не виробляє продукції цивільного вжитку, майже не надає комерційних послуг, не займається внутрішньою торгівлею. Вона тільки створює умови для розвитку бізнесу і забирає частину доходів через податки у підприємців і багатих громадян та перерозподіляє їх бюджетникам, пенсіонерам та тимчасово непрацюючим.

На жаль падіння промислового виробництва в Україні за усі місяці 2015 р. порівняно з 2014 р. перевищує 13 відсотків. Хоча не це найбільше хвилює нас, а те що немає структурних змін у виробничій сфері підприємництва: не створюються нові підприємства із сучасними виробничими засобами виробництва, які орієнтовані на експорт.

Україна має найкращий потенціал в Європі для промислового зростання, основними чинниками якого є високоосвіченість та працелюбство українців. Проте, цей потенціал не може бути реалізованих до тих пір поки влада буде заважати підприємцям займатися бізнесом.

Які найнагальніші проблеми не вирішила наша держава за 24 роки незалежності для розвитку малого бізнесу, на наш погляд?

Перша проблема – податки, діючий податковий кодекс не дає можливість зародитися новому виробничому підприємництву. Що треба зробити, на наш погляд, Парламенту України? Звільнити новостворені виробничі підприємства від державних податків на 5 років, якщо вони будуть поставляти продукцію на експорт.

Друга проблема – недієздатні адміністративні суди. Судді наших адміністративних суддів ухитрилися за 10 років практики вихолостити усі хороші положення Кодексу адміністративного судочинства (2005 р.) і постійно приймають рішення на користь Державної податкової служби чи інших органів виконавчої влади. Підприємцям шукати захисту у наших адміністративних судах неможливо. Наша пропозиція є радикальною: звільнити усіх суддів адміністративних судів, їхні спотворене мислення викорінити вже неможливо. Розгляд адміністративних справ тимчасово передати в неспеціалізовані районні (міські) суди загальної юрисдикції. Після чого відібрати і призначити нових суддів адміністративних суддів.

Третя проблема – саботаж чиновників що, надають адміністративні послуги чи дозволи підприємцям. Треба встановити персональну дисциплінарну (включно до звільнення) відповідальність чиновників усіх рангів за порушення прав і законних інтересів підприємців. В умовах сьогодення чиновнику більш комфортно відмовити підприємцю по будь-якому питанню ніж задовільнити його законну вимогу, так як за відмову він не несе ніякої відповідальності. Чиновник має служити підприємцям, а не своєму керівництву відстоюючи не публічний, а корпоративний відомчий інтерес.

Четверта проблема – це відсутність сучасного трудового кодексу, який би гармонічно поєднував права підприємців і найманих працівників. Діючий (совковий) Кодекс законів про працю не виконують ні підприємці, ні наймані працівники. Якщо ще вітчизняні підприємці з цим миряться то при такому стані речей чекати цивілізованих західних інвестицій не приходиться. Західний бізнес не буде порушувати закон, а виконувати його неможливо.

П’ята проблема – в Україні під забороною знаходиться частина дозволеного майже в усьому світі бізнесу, зокрема: гральний бізнес, секс індустрія, видобуток бурштину старателями, вугілля на копанках, виробництва і продажу легких наркотиків тощо. Парламентарії роблять вигляд, що ця проблема в Україні не існує, а посадові особи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування безцеремонно наживаються на цьому.

Шоста проблема – раніше комуністи, а тепер нові зернові олігархи, не дають зробити землю сільськогосподарського призначення об’єктом купівлі і продажу. І все наживаються і наживаються на бідних громадянах, що не можуть у повному об’ємі розпоряджатися своєю землею.

Отже, з погляду державного управління механізм Незалежної України не став комфортним для ведення бізнесу малими і середніми підприємницями, а без нього говорити про економічну незалежність України не приходиться.

Нам громадянам України треба розуміти, що усі публічні чиновники, в тому числі новообрані депутати усіх рівнів, максимум через два роки, а деякі ухитряються на наступний день після легалізації забувають про свою місію служити народу України. Без громадського тиску підприємцям від них не варто чекати нічого прогресивного. На них потрібно постійно тиснути усіма законними засобами, контролювати кожний їх крок, не прощати жодного порушення права і законних інтересів підприємців. Вони мають тремтіти перед підприємцями, а не навпаки.  

Для здійснення цього ми формуємо основні тези вітчизняного громадянського суспільства щодо тиску на публічну владу підприємцями через наступні гасла:

  1. Держава ти бідна, і не можеш допомогти підприємцям, то не заважай громадянам стати заможними завдяки своїй бізнесовій праці. Держава руки геть від малого і середнього бізнесу!
  2. Держава руки геть від приватної власності громадян! В тому числі земель сільськогосподарського призначення.
  3. Держава не обіцяй громадянам соціальні блага за державні кошти, ти їх не маєш з кого стягнути, а створи умови для динамічного розвитку малого і середнього виробничого підприємництва.

Ці гасла потребують розвитку і наповнення, через виявлення принципів, формування форм, методів та процедур тиску на публічну владу.