АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ СУДДІВ

Пожар Іванищук


Андрій Іванщук,

Заступник голови Дніпровського районного суду

м. Херсона , кандидат юридичних наук

 

У статті доведено, що адміністративно-правові засади професійного вигорання суддів полягають у системі спеціальних принципів та включно позитивних методів діяльності органів суддівського самоврядування, що здійснюється в певних адміністративно-правових формах із метою запобігання й усунення випадків професійного вигорання суддів.

Ключові слова: збори суддів, незалежність, публічна адміністрація, суд, суддя.

 

В умовах сьогодення багато критики звучить щодо діяльності судової гілки влади в цілому та суддів як єдиного  суб’єкта здійснення судочинства зокрема. Під собою вона має як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Основою причиною низької довіри громадян до судової влади, на наш погляд, є те, що судді в незалежній Україні так і не стали незалежними. На них здійснювався системний тиск політиків, можновладців, органів виконавчої влади, правоохоронних органів, олігархічних структур тощо. На жаль, в умовах сьогодення зазначенні негативні явища продовжуються. Замість того, щоб після Революції Гідності, з одного боку, рішуче позбавитися суддів, які приймали незаконні рішення, а з другого боку, іншим суддям надати визначені діючою Конституцією України гарантії незалежності, цей процес затягнувся і став перманентним. Це привело до того, що судді, які не зраджували присязі, не приймали незаконних рішень, знаходяться в стані постійного психологічного тиску.

Одним із негативних наслідків довго тривалого стресу є синдром професійного вигорання [1]. Недосконала система психологічного відбору кандидатів у судді, емоційно перевантажена процедура призначення чи обирання судді, системний на тиск уже призначених чи обраних, нарешті-невизначеність майбутнього в поєднанні зі значним перевантаженням приводять до того, що частина суддів входять у стан та званого професійного вигорання, ознаками якого є надмірна роздратованість, некоректна поведінка як по відношенню до учасників процесу, так і до колег, конфліктність. Відповідно, наслідками професійного вигорання судді є зниження і так незадовільного авторитету судової влади, постановлення незаконних рішень, чим спричиняються порушення прав, свобод, законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які шукають захисту в системі судової влади, створення конфліктної атмосфери в колективі, де працює суддя, в родині. Одним із наслідків професійного вигорання може бути й поведінка судді, що суперечить Кодексу суддівської етики.

Аналіз наукової і публіцистичної літератури свідчить, що проблема професійного вигорання, особливо стосовно педагогічних працівників [2], часто досліджується психологічною наукою, зокрема психологією права (юридичною психологією) [3].

При тому сучасна наука не знаходиться в межах певних галузей, вона все більше стає міжгалузевою. Оскільки основним завданням фундаментальних, а особливо науково-прикладних досліджень, є розробка теорій забезпечення розвитку економіки, освіти, медицини, транспорту, ІТ-технологій тощо, адміністративно-правова наука пронизує всю матерію суспільства й має забезпечується розвиток регулювання й охорони найбільш важливих суспільних відносин, зокрема й у сфері судової влади.

Огляд останніх досліджень. До проблеми професійного вигорання суддів зверталися вчені В. Коновалова, С. Короєд , Р. Мельник , Ж. Низкогуз, В. Олефір , Б. Пельман, Г. Сельє, О. Солдухова, Х. Дж. Фрейденбург, Хартман та інші. Проте безпосередньо проблему адміністративно-правових засад професійного вигорання суддів вони не досліджували, а зосереджували наукові пошуки в більш загальних, спеціальних чи суміжних викликах.

Виклад основних положень. Термін «вигорання» був запозичений у наукову психологію і менеджменту персоналу із технічних наук. Згідно з тлумачним словником української мови «вигорати» – це знищуватися від вогню, зменшуватися, зникати в процесі горіння; засихати, гинути внаслідок посухи (4,с.200). На наш погляд, вчені влучно застосували метод аналогії для визначення проблеми зниження можливості працюючих виконувати свої професійні обов’язки внаслідок фізичного, психологічного та емоційного виснаження.

Професійне вигорання – це синдром, розвивається на тлі хронічного стресу й веде до виснаження емоційних, фізичних й особистісних ресурсів працюючої людини. Професійне вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розпорядки» або «звільнення» від них [5].

Термін «емоційне вигорання» (bur-nout) ввів американський психіатр Х. Дж. Фрейденберг (1974р.) для характеристики психологічного стану здорових людей, що перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами, в емоційно насичений атмосфері при наданні професійної допомоги. Спочатку цей термін визначався як стан знесилення, виснаження з відчуттям власної марності. Потім феномен «емоційного вигорання» був деталізований, у результаті чого виділився його синдром (Maslash, 1982 p.; Pelman, Hartman, 1982 p.). Б.Пельман і Е. Хартман, узагальнивши визначення «вигорання», виділяти три головні компоненти: емоційне та/або фізичне виснаження, деперсоналізація й понижена робоча продуктивність [6].

Найчастіше синдром «психічного вигорання» вживається в психологічній літературі для позначення емоційного та фізичного виснаження людей, професія яких передбачає емоційний контакт з іншими людьми та вплив на них. Емоційне вигорання – це психічний стан, що характеризується виникненням почуттів емоційної спустошеності і втоми викликаних власною працею, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію й редукцію професійних досягнень [1].

Поступово проблема професійного вигорання почала визнаватися не простим професійним відхиленням, хворобою. Захворювання, пов’язані з професійним вигоранням, перший пояснив Г. Сельє, який вважав, що стрес або загальний адаптаційний синдром – це фізіологічна реакція людського організму, яка виникає внаслідок впливу фізичних, хімічних та органічних чинників. Він вказує га три стадії стресу: 1)стадія тривоги, коли організм людини готується до зустрічі із загрозою. Організм при цьому мобілізує ресурси й включає механізми саморегуляції захисник процесів. Якщо останні ефективні, то тривога зникає й організм повертається до нормальної активності; 2)стадія резистентності настає під час тривалої  дії стресора, коли організму потрібні захисні сили. Організм намагається чинити опір загрозі та збалансувати витрати адаптаційних резервів на фоні адекватного зовнішнім умовам напруження функціональних систем. Це стадія максимальної адаптації та успішного повернення до душевної рівноваги. Якщо ж захисний механізм не спрацьовує, людина переходить до третьої стадії; 3) стадія виснаження наступає при дуже сильному і тривалому впливі стресора. При цьому в людини різко знижуються адаптаційні резерви та опір організму, виникає відчуття спустошеності, вразливість до втоми, фізичні проблеми, що може призвести до хвороб і навіть до загибелі організму [1].

Стає зрозумілим, що суддя, який захворів на професійне вигорання не може здійснювати судочинство. На ваш погляд, одними з головних причин професійного вигорання суддів є недоліки відбору судів, який є недоліки відбору судів, який не передбачає психологічного вигорання суддів є недоліками відбору судів, який не передбачає психологічного тестування на виявлення осіб. Які мають низьку стійкість до стресів; створення штучної політичної нестабільності майбутнього суддів, що, в свою чергу, є й способом впливу на суддів та судову систему; надмірне навантаження в більшості судів, особливо першої та третьої інстанцій; не завжди виправдане адміністрування судів, що призводить до недоліків організації праці суддів; нарешті – бойові дії в зоні проведення АТО, неувага самих суддів до свого здоров’я тощо.

При цьому треба зазначити, що процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» й розвивається поступово. Спочатку у «вигоряючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб*якових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи [7].

Виникає питання, як поступати в даному випадку? Хто і в який спосіб мав би надати їм допомогу й тимчасово, на період реабілітації звільнити їх від здійснення професійних обов’язків?

Виходячи з особливого конституційного та адміністративно-правового статусу судді сформуємо принципи, форми і методи адміністративної діяльності спеціальної публічної адміністрації щодо попередження й усунення випадків професійного вигорання судді.

Як відомо з теорії адміністративного права, під публічною владою розуміють здатність розгалуженої систему державних і не державних органів впливати на рішення, дії чи бездіяльність фізичних і юридичних осіб та / або вирішувати долю неживих об’єктів, маючи на меті досягнення суспільно значущих цілей [8,с.18]. До суб’єктів публічної адміністрації відносяться органи місцевого самоврядування, громадські організації й підприємства при здійсненні ними делегованих державних функцій [9,с.20].

У попередніх працях нами доводилося, що адміністративно-правовий статус публічної адміністрації в сфері судової гілки влади – це сукупність статичних юридичних елементів, які визначають місце і роль посадових осіб та публічних органів, до яких відносяться: обсяг і глибина їх правосуб’єктності, компетенція (обов’язки і права) та відповідальність за неналежне забезпечення незалежності судової гілки влади [10, с. 89-97]. Провідними суб’єктами публічної адміністрації, які забезпечують незалежність судової влади, є: Вища рада юстиції України; Вища кваліфікаційна комісія судів; Національна школа суддів України; Президент України як суб’єкт, що здійснює формальне призначення суддів вперше; Верховна Рада України як орган, що здійснює призначення суддів різних рівнів; суддів, які перебувають на адміністративних посадах; апарат суду; Державна судова адміністрація; спеціальних підрозділ міліції «Грифон» [10, с.89-97].

Особливе місце в цій системі належить органам суддівського самоврядування, які , на наш погляд, можна поділити на первинні (збори суддів різних судів відповідно до спеціалізацій та інстанцій), вторинні (спільні збори суддів різних суддів), вищі органи суддівського самоврядування (Ради суддів, з’їзд суддів). На наш погляд, провідне місце в питанні попередження та усунення наслідків професійного вигорання суддів мають займати саме первинні органи суддівського самоврядування спільно зі спеціально створеним центром психологічної допомоги суддям, при цьому висновок про наявність професійного вигорання в судді має ухвалити саме центр психологічної допомоги, а питання усунення наслідків та попередження в подальшому – саме орган суддівського самоврядування.

Виходячи із зазначеного, вважаємо. Що принципами адміністративно-правового попередження та відновлення професійного вигорання суддів є наступні вихідні положення:

  1. Принцип недопущення розширення меж юридичної відповідальності суддів. Професійне виснаження судді не є правопорушенням. Щодо суддів, які знаходяться в такому стані, не можуть застосуватися заходи юридичної відповідальності.
  2. Принцип позитивного впливу, оскільки метою таких заходів є відновлення емоційного і психологічного та/або фізичного виснаженого стану суддів. У жодному випадку щодо суддів, які знаходяться в стані професійного вигорання, не можуть бути застосовані заходи негативного адміністративного впливу.
  3. Принцип непорушності незалежності судової влади, у відповідальності до якого рішення адміністративного впливу щодо суддів, які знаходяться в стані професійного вигорання, можуть застосуватися виключно органами суддівського самоврядування.

Методами адміністративного впливу органів суддівського самоврядування можуть стати: рекомендації суддям, які знаходяться в стані професійного вигорання, пройти курс психологічної реабілітації, запропонувати скористатися відпусткою, у виключних випадках – скористатися правом на відставку. Формами адміністративного впливу в цьому випадку має бути рішення зборів суддів суду, в якому працює суддя, прийняте шляхом голосування.

Висновок. Отже, адміністративно-правові засади професійного вигорання суддів – це система спеціальних принципів та включно позитивних методів діяльності органів суддівського самоврядування, що здійснюються в певних адміністративно-правових формах з метою запобігання й усунення випадків професійного вигорання суддів.

Використанні джерела:

  1. Солодуха О.Г. До проблеми «професійного вигорання»/ О. Г. Солодухова. – [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://intronf.org/dpsihol-n-profsoloduhova-og-do-problemi-profesiynogo-vigorannya/.
  2. Психологічна безпека – вчителю. Синдром професійного вигорання: [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://school20.rk.ua/inf910psiholog4.html.
  3. Коновалова В.О. Юридична психологія: підручник / В. О. Коновалова, В.Ю. Шепітько.2-ге вид., перероб. і доп. – Х.:Право,2008.-240 с.
  4. Новий словник української мови:у трьох томах. Том 1 А-К// Укладачі Василь Яременко, Оксана Сліпушко. – К.:АКОНІТ,2008.-926 с.
  5. Бочелюк В.Й. Юридична психологія: навчальний посібник / В.Й. Бочелюк. – К.: Центр учбової літератури, 2010.-336 с.
  6. Феномен «эмоционального выгорания» [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.emotionlabs.ru/content/52/.
  7. Низкогуз Ж.І. Профілактика та подолання синдрому «професійного вигорання» / Ж.І. Низкогуз[Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.myrolaivpl.org/metodrozrobka/168–l-r.html.
  8. Мельник Р.С. Загальне адміністративне право: навчальний посібник / Р.С. Мельник, В.М. Бевзенко; за ред. Р.С. Мельника. – К.: Авіте, 2014.-376 с.
  9. Адміністративне право України: підручник / В.В. Галунько, В.І. Олефір, Ю.В. Гридасов, А.А. Іванщук, С.О. Короєд. – Херсон: ХМД,2013.-396 с.
  10. Іванщук А.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності судової гілки влади: монографія / А.А. Іванщук. – К.: Університет «Україна», 2014. – 356 с.