Чи можуть ліквідовані Указом Президента України від 19 січня 2016 року № 15 Дніпровський, Комсомольський та Суворовський районні суди міста Херсона здійснювати правосуддя? Окрема наукова думка професора Валентина Галунька

Херсон

    Актуальність. Відповідаючи на запит суспільства органи державної влади, хоча із значним запізненням розпочали реформування судової влади в Україні. Так, в 2016 році два Укази Президента України були присвячені цій проблематиці. Першим з яких були звільнені одіозні судді (Указ Президента України №10/2016) його легко прокоментувати – давно було пора!, другий присвячений реорганізації районних судів міста Херсона. На якому є необхідність спинитися більш детально.
Перше, на що треба звернути увагу, що здійснена реорганізація давно назріла, її вимагали як жителі Херсону, так і більшість суддів самих ліквідованих судів. Усі три реорганізованих суди, в прямому сенсі, знаходилися з 2007 року під одним дахом, в одній адміністративні будівлі, із спільними комунікаціями. При цьому здійснювалось дублювання адміністративних функцій.
Іншими словами, злиття Дніпровського, Комсомольського і Суворівського районних судів є виваженим кроком, який дасть можливість зекономити державні кошти та покращить доступ фізичних і юридичних осіб міста Херсона до судочинства.
    Огляд проблеми. Згідно із Указом Президента України від 19 січня 2016 року № 15 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів», відповідно до пункту 23 частини першої статті 106 Конституції України та частини першої статті 19 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” Президент України постановив 1. Ліквідувати: Дніпровський районний суд міста Херсона; Комсомольський районний суд міста Херсона; Суворовський районний суд міста Херсона. 2. Утворити Херсонський міський суд. 3. Внести до розділу “Херсонська область” Мережі місцевих загальних судів, затвердженої Указом Президента України від 20 травня 2011 року № 591 “Питання мережі місцевих загальних та апеляційних судів”, такі зміни: 1) доповнити розділ пунктом 171 такого змісту: “171. Херсонський міський м. Херсон”; 2) назву підрозділу “м. Херсон” та пункти 20 – 22 виключити. 4. Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування заходів, пов’язаних із реалізацією цього Указу. 5. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування [1].
     Виникає питання: Чи можуть ліквідовані Указом Президента України Президента України від 19 січня 2016 року № 15 Дніпровський, Комсомольський та Суворовський районні суди міста Херсона здійснювати правосуддя?.
    Виклад основних положень. Шукаючи відповідь на це питання треба уяснити два основних чинника:
По-перше, в Україні, як будь-якій іншій країні-учасниці ЄС, (асоційованого члена ЄС) діє дуалізм правових норм, це: 1) вітчизняні правові норми та 2) норми права Європейської спільноти. У другому випадку, провідними джерелами права є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та судові прецеденти Європейського суду з прав людини прийняті по її виконанню.
По-друге, суд має в Україні специфічний правовий статус, а саме: 1) конституційно-правовий статус, як орган державної влади здійснення правосуддя: «Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами» (Стаття 124 Конституції України) та 2) цивільно-правовий, як юридична особа публічного права.
З погляду цивільного права, треба погодитися із роз’ясненнями Державної судової адміністрації України щодо ліквідації районних судів у місті Херсоні від 22 січні 2916 року (хоча треба зазначити, що аналізоване роз’яснення мало вже дві редакції від 22 січня і 26 січня 2016 року).

Тим самим, на думку Державної судової адміністрації: «Згідно з частиною другою статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Суд є юридичною особою публічного права. Процедура ліквідації юридичних осіб визначається, зокрема, Цивільним кодексом України та Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”. Відповідно до частини другої статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок внесення відповідного запису, перелік необхідних дій та документів визначено Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”. Отже – на думку Державної судової адміністрації – припинення повноважень і ліквідація зазначених вище судів здійснюється, не з дня набрання чинності Указом Президента України від 19 січня 2016 року № 15, а лише після проведення регламентованої законом процедури, результатом якої є припинення діяльності суду, як органу державної влади та юридичної особи. Дніпровський, Комсомольський та Суворовський районні суди міста Херсона та судді цих судів будуть продовжувати у встановленому законом порядку здійснювати свої повноваження до початку роботи Херсонського міського суду» [2].
Отже, є не заперечним з погляду цивільно-правового статусу, що Дніпровський, Комсомольський та Суворовський районні суди міста Херсона будуть продовжувати у встановленому законом порядку здійснювати свої повноваження до моменту виключення із Єдиного державного реєстру.
При цьому треба звернути увагу, на дві суттєві помилки, що допустила Державна судова адміністрації, у вище аналізованому роз’ясненні:
по-перше, Дніпровський, Комсомольський та Суворовський районні суди міста Херсона будуть продовжувати у встановленому законом порядку здійснювати свої публічно-правові не судові функції не до моменту початку діяльності Херсонського міського суду, а до моменту виключення їх із Єдиного державного реєстру;
по-друге, ліквідовані Дніпровський, Комсомольський та Суворовський районні суди міста Херсона не можуть у повному обсязі здійснювати повноваження пов’язані із здійснення правосуддя. Так вони були ліквідовані, як орган правосуддя Указом Президента України від 19 січня 2016 року № 15, який вступив в законну дію в цей же час.
Останній висновок випливає із аналізу п. 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (курсив наш), який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Звернемося до прецедентів Європейського суду з прав людини, так у справі “Сокуренко і Стригун проти України”(Заяви № 29458/04 та № 29465/04) своїм рішенням від 20 липня 2006 року (далі Рішення) було визнано порушеним пункт 1 статті 6 Конвенції Верховним судом України. Із наступних підстав: «фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність» (п. 24 Рішення). У пп. 107–109 рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом» (п. 25 Рішення). Суд також зазначає, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному Суду ухвалювати такого роду рішення (п. 26 Рішення). Проте, у даній справі Верховний Суд не надав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення Господарського процесуального кодексу і ухвалення такого роду рішень, що, як вказувалось Урядом, стало звичайною практикою Верховного Суду України (п. 27 Рішення). На думку Суду, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у Господарському процесуальному кодексі, Верховний Суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження (п. 28 Рішення)».
Отже, Європейський суд з прав людини визнавав у певній категорії справ діяльність Верховного Суду України таким, який не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Зазначений прецедент був у послідуючому використаний в інших справах “Романова проти України” (Заява № 33089/02), Рішення від 13 грудня 2007 року, “Верітас проти України” (Заява № 39157/02), Рішення від 13 листопада 2008 року.
Ми вважаємо, що аналізовані прецеденти Європейського суду з прав людини можуть будуть використанні і при скасуванні ухвал слідчих суддів, які оскарженню не підлягають (п. 3 статті 309 КПК) та винесених після 19 січня 2016 року суддями ліквідованих Дніпровського, Комсомольського Суворовського районних судів міста Херсона. Наприклад, докази, які буде знайдено в ході обшуку за такою ухвалою будуть визнані не допустимими із усіма послідуючими наслідками для справи.
    ВИСНОВОК: Отже, ліквідовані Дніпровський, Комсомольський та Суворовський районні суди міста Херсона не дивлячись на цивільно – правову правоможність здійснювати свої функції до моменту виключення із Єдиного державного реєстру, не наділені у повному обсязі компетенцією здійснювати правосуддя. Рішення прийнятті ними підлягають обов’язковій легалізації в апеляційних та касаційних судах, а докази, які будуть випливали із ухвал прийнятих слідчими суддями цих суддів, які оскарженню не підлягають (п. 3 статті 309 КПК) можуть бути визнані не допустимими.

Спеціальні джерела

  1. Указ Президента України від 19 січня 2016 року № 15 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів»: [Електронний ресурс] // Офіційне представництво Президента України. – 2016. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/152016-19734
  2. Роз’яснення Державної судової адміністрації України щодо ліквідації районних судів у місті Херсоні від 22 січня 2016 р.: [Електронний ресурс] // офіційний веб-сайт: Судова влада України. – 2016. – Режим доступу: http://court.gov.ua/237221/