Людина, екологія та держава

images

Екологія досліджує вплив на окремі організми всіх чинників довкілля, а також зв’язки між живими об’єктами, утворення і поведінку їх дедалі складніших систем аж до рівня всієї біосфери [1].

Людина – це біологічна істота, і тому всі природні чинники та умови, в яких вона живе, впливають на її здоров’я. Активна трудова діяльність упродовж багатьох тисяч років розвинула й ускладнила взаємозв’язок людини і природи. Лише шляхом пристосування до навколишнього середо­вища людина залишається жити на Землі. Сьогодні природне середовище, в якому діє людина, змінюється швидше порівняно з адаптивністю людини, що негативно відбивається на її здоров’ї [2].

Екологічну функцію нині визнано одним із найважливіших напрямків діяльності держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на своїй території, збереження генофонду народу[3]. Більше того, обізнаність авторів дає підстави стверджувати, що біосфера прискорено переходить у контрнаступ, і якщо людство не усвідомить загроз, вона трансформується у стан «без людини». На думку вчених, доказом цього є безліч явищ, зокрема активізація кількох десятків вірусних та інших хвороб, помітними стають ментальні і генетичні зміни в самих людях. Умова виживання – свідоме самообмеження потреб і запитів, виключення будь-яких екологічних проступків та ін.[4].

При цьому треба розуміти, що природні закони на відміну від юридичних – об’єктивні: їх людина і держава не може встановлювати чи змінювати, до них люди можуть тільки пристосуватися та використовувати собі або на користь, або на шкоду. У найбільш лаконічному вигляді до основних законів екології Б. Коммонері відносить такі формули:

– усе пов’язане з усім;

– усе мусить кудись діватися;

– природа знає «краще»;

– ніщо не минає даремно («за все треба платити»).

За тисячоліття свого розвитку природничі науки досягли незаперечних успіхів у царині прогнозів і передбачень. Науковці навчилися передбачати чимало циклічних природних явищ – наприклад, затемнення Сонця, появу деяких «періодичних» комет тощо.

Набагато менш результативними були і залишаються прогнози роз­витку суспільства та соціальних змін, передбачення еволюції психології та поведінки людей. На думку К. Корсак, О. Плахотник, це частково зумовлено тим, що людина погано знає себе і ще гірше – подібних до себе. У своїй самооцінці люди надзвичайно несамокритичні, на кожному кроці плутають мрію з реальністю.

Для того щоб уникнути помилок і розчарувань, треба формувати у громадян критичне мислення і самооцінку, більш тверезий погляд і розу­міння того, що основою діяльності кожної особи є складне поєднання неусвідомлюваних генетично-видових програм поведінки і реакцій на внутрішні й зовнішні чинники, а також запозичених від інших осіб і від систем освіти й інформації зразків, прикладів і алгоритмів.

Природничі науки, які глибоко й ґрунтовно вивчають закони формування людської особистості й більш-менш об’єктивно окреслюють рівень її «розумності» в певний період життя – педологія, генетика, етологія, нейромолекулярна біологія й інші, – залишаються в затінку поважних і старих сфер знань – філософії, психології, педагогіки, класичної біології тощо. Однак момент звернення людства до доробку етології, генетики й інших молодих наук швидко наближається, оскільки вони можуть дуже придатися під час виховання нових поколінь, здатних усвідомити і вирішити екологічні й інші глобальні проблеми. На жаль, в умовах сьогодення для надто великої кількості землян вони не просто невідомі, а навіть неприйнятні [5].

Це є проблема, яку слід вирішувати шляхом формування у громадян екологічної культури через систему освіти ЗМІ, засобами громадянського суспільства.

Наприкінці 60-х років минулого століття група європейських та амери­канських учених і підприємців організувала неформальну організацію під назвою «Римський клуб». Вирішили зробити все від них залежне для вивчення стану і перспектив розвитку системи «людство + довкілля», створення прогнозів, поширення нового розуміння ситуації серед тих осіб, що приймали рішення і могли їх здійснити. Група вчених клубу (Форрестера-Медоуза) розробили декілька прогнозів розвитку людства, які відрізнялися врахуванням різних видів демографічної політики, темпу розвитку техно­логій, масштабів геологічних відкриттів тощо.

Варіант щодо розвитку людства в разі збереження сучасної поведінки людини. Показує, що світову спільноту в середині XXI ст. можуть чекати нещастя і катаклізми: у багато разів зменшаться доступні ресурси; скоро­титься до неприпустимого рівень харчування на одну особу; загостряться проблеми екології (багатократне підвищення забруднення довкілля, перетво­рення його на ворога і вбивцю людей). Сумарним результатом зазначеного може стати підвищення смертності та зменшення населення планети. Такого песимістичного сценарію можна уникнути за умови, якщо людина змінить свою екологічну поведінку.

Варіант розвитку людства в разі використання обмежень та об’єд­нання зусиль для подолання екологічних проблем. Передбачає безперервний експоненціальний розвиток технологій, винайдення нових ресурсів і джерел енергії, припинення забруднення довкілля через масове застосування нових екологічних («чистих») технологій, винайдення засобів регулювання народжуваності, відмову людей від егоїзму, націоналізму й об’єднання їх у загальноземній спільноті[6].

Своєрідним індикатором оцінювання ймовірності об’єднання всіх землян для подолання екологічних та інших проблем стала проведена 3-14 червня 1992 р. у м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія) конференція ООН з питань охорони довкілля. Керівники понад 100 незалежних держав прийняли «Декларацію Ріо з довкілля і розвитку», яка проголошує 27 визначальних принципів дій, спрямованих на збереження планети й біосфери.

Ці принципи спираються на демократію, рівність прав усіх націй, визнання пріоритетності найголовніших екологічних проблем. Значну їх частину присвячено необхідності радикальної зміни концепцій сучасного економічного розвитку і всього стилю життя землян. Наприклад, подальше наростання розриву якості життя розвинених і бідних країн (він лише за півстоліття збільшився мало не вдесятеро) загрожує неможливістю спільних дій всіх землян, тероризмом, у майбутньому – війнами за ресурси.

На практиці це означає добровільну відмову жителів розвинених країн з ринковою економікою від надмірного розтринькування ресурсів і ефектив­ну допомогу бідним країнам технологіями й фінансами.

Важливим є положення про необхідність докорінної перебудови проце­су прийняття рішень в усіх країнах і врахування в них одночасно еколо­гічних, економічних і соціальних чинників.

У цьому контексті ми не можемо погодитися з думкою вчених, що в країнах з ринковою економікою бізнес є поганим помічником для збереження екології, оскільки завжди орієнтований на отримання прибутку. У країнах з розвиненою ринковою економікою громадяни і суб’єкти господарювання вже розуміють, що довкілля не може бути «безкоштовним і невичерпним», більшість із них знають йому ціну. Однак вони дійшли висновку, що «необхідно застосовувати конкретні дії для того, щоб за екологічну шкоду завжди платив винний» (підкреслено нами – В.Г.).

Зазначена конференція ООН виробила рекомендації щодо охорони атмосфери, ґрунту, лісів, океану і морів, припинення насування пустель, забезпечення всього населення планети якісною й безпечною питною водою. Особливу увагу приділено припиненню дальшого забруднення довкілля токсичними й радіоактивними речовинами, технологічному оновленню промисловості, розширенню повторного використання якомога більшої гами матеріалів. Стратегія подолання екологічної кризи передбачає розвиток науки, створення глобальної системи моніторингу, своєчасне складання прогнозів, обмін екологічно досконалими технологіями між усіма країнами, надання таких технологій країнам, що розвиваються[7].

Символічно, що через 20 років у червні 2012 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася міжнародна конференція ООН (Ріо+20) з питань сталого розвитку, на якій обговорювалися методи вирішення багатьох проблем, включаючи пов’язані з розвитком міст, енергією, водою, продовольством і екосистемами. На ній країни-учасники спробували знайти шляхи їх вирішення за допо­могою здійснення таких заходів: перехід до більш безпечної для екології економіки з наданням особливої уваги викоріненню бідності; захист океанів від вилову риби, руйнування морських екосистем і негативного впливу зміни клімату; раціональне облаштування міст і створення в них більш сприят­ливих умов для життя; більш широке використання поновлюваних джерел енергії, що дозволить істотно скоротити викиди вуглецю і масштаби забруд­нення навколишнього середовища всередині і поза приміщеннями, одночасно сприяючи економічному зростанню; більш ефективний захист лісів; поліпше­ння способів збереження водних ресурсів[8].

Вищевикладене дає можливість сформулювати такі висновки щодо взаємозв’язку людини (її об’єднань, держави) і природи:

– людина – це біологічна істота, і тому всі природні чинники та умови, в яких вона живе, впливають на її здоров’я;

– екологічна функція є найважливішим напрямком діяльності держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на своїй території, збереження генофонду народу;

– екологічні закони є об’єктивними, людина і держава не може встановлювати чи змінювати основні закони екології: усе пов’язане з усім, усе мусить кудись діватися, природа знає «краще», ніщо не минається даремно («за все треба платити»);

– на думку вчених «Римського клубу», якщо людство не змінить своєї поведінки щодо природи, то її може чекати погане майбутнє: у багато разів зменшаться доступні природні ресурси; скоротиться до неприпустимого рівень харчування на одну особу; загостряться проблеми екології, багато­кратно збільшиться забрудненість довкілля;

– такого песимістичного сценарію можна уникнути, якщо людина змі­нить свою екологічну поведінку, запровадить систему обмеження спожива­ння природних ресурсів та об’єднає зусилля щодо подолання екологічних проблем;

– зазначену проблему необхідно вирішувати шляхом формування у громадян і підприємців екологічної культури через систему освіти, ЗМІ, засоби громадянського суспільства; вони мають зрозуміти, що довкілля не може бути безкоштовним і невичерпним, воно має свою ціну;

– підприємці та інші громадяни мають стати провідним джерелом фінансування заходів збереження природи, а держава діяти за принципом «за екологічну шкоду має платити той, хто її завдає»;

– позитивними для подолання екологічних проблем є принципи, рекомендації та заходи міжнародних конференцій ООН (Ріо 1992, Ріо+20) щодо об’єднання всіх землян і держав для збереження планети й біосфери, шляхом добровільної відмови громадян розвинених країн від надмірного споживання, а підприємців і держави – на впровадження процесу прийняття рішень із урахуванням екологічних, економічних і соціальних чинників.

[1] Корсак К.В. Основи сучасної екології : навчальний посібник / К.В. Корсак, О.В. Плахотнік. – К. : МАУП, 2004. –С. 54.

[2] Грибан В.Г. Валеологія : підручник. / Віталій Григорович Грибан. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 214 с.

[3] Теорія держави і права : навчальний посібник / [авт.-упоряд. В.В. Галунько, О.Г. Мурашин; Д.Г. Севрюков]. – К : Університет «Україна», 2012. – 218 с. С. 37.

[4] Корсак К.В. Основи сучасної екології : навчальний посібник / К.В. Корсак, О.В. Плахотнік. – К. : МАУП, 2004. – 340 с. – С. 31

[5] Цит. праця. – С. 283.

[6] Цит. праця. – С. 31.

[7] Рио-де-Жанейрская декларация по окружающей среде и развитию : [принята Конференцией ООН по окружающей среде и развитию, Рио-де-Жанейро, 3–14 июня 1992 г.] [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/ declarations/riodecl.shtml

[8] United Nations Conference on Sustainable development (RIO+20) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncsd2012.org/