Формується фронт для малих командирів бізнесбатів

Формується фронт для малих командирів бізнесбатів

Шановні друзі!

10000 стартапів, 1000 малих виробничих бізнес-парків, 50000 антрепренерів – приблизно таке завдання ставимо на рік.

Первинний паблік для випрацювання концепції

«Українська молодь є однією з найосвіченіших і працелюбних в Європі. Однак живе бідно, змушена емігрувати. Первинною причиною такого стану речей є незадовільні умови для отримання інформації про ресурси, що дозволять створити власну справу. Від держави годі чекати матеріальної допомоги. Перевантажений популістичними зобов’язаннями державний механізм з останніх зусиль намагається збалансувати державний бюджет, в якому немає місця для підтримки малого бізнесу».

Так починалася стаття з описом проблеми, яку на початку року взялася вирішувати наукова спільнота під патронатом Інституту публічного права в Києві.

Професор Валентин Галунько через 6 місяців, що пройшли з того часу, коли він отримав тези учасників практичної конференції, вже відреагував і на днях випускає «в люди» проект закону України «Про малі виробничі бізнес-парки».

Що є принциповим, інноваційним в цьому новому законі? Для чого потрібен закон для організації бізнесу? На кого розрахований цей закон?

Внутрішній інвестор

Підприємництву треба розраховувати на кошти громадян та активну підтримку органів місцевого самоврядування. Держава має не заважати громадянам, які вклали власні кошти у прогресивний бізнес, почали збагачуватися і вкладати в розвиток бізнесу.

Імпортозаміщення чи експорт?

Який наголос ми робимо в напрямку «малих виробничих бізнес-парків» – імпортозаміщення чи експорт? Професор Валентин Галунько наполягає на експортоорієнтованій продукції, як факторі забезпечення якості, стандартів міжнародних ринків. Об’єм продукції? Це не принципово. Хоч 1%, але ми маємо зробити якісний продукт, відповідно до міжнародних стандартів та сертифікатів. Поступово бізнес за умови відповідності стандартам логістики та якості ISO знаходитиме свій ринок збуту.

Одним із шляхів забезпечення благополуччя бізнесу української молоді є розробка проекту закону України «Про малі виробничі бізнес-парки», що дасть можливість в кожній територіальній громаді створити позитивний бізнес-клімат, народити певну логіку нової економічної політики в Україні.

Проблема капіталу?

Окрім експортоорієнтування, які шанси отримати ресурси, додаткові кошти?

Зрозуміло, що бізнес за рахунок власного капіталу легалізує дохід, дозволить обертати кошти в добрій справі, не шукаючи спекулятивний відсоток банків. Адже банки не спішать перейматися пошуком контактів з бізнесом на взаємовигідних умовах. Але все ж є шанси вкласти лише 10-20% власних коштів, до 60% можна отримати обладнання в лізінг, а до 30% – вже можна отримати обігові кошти банку. Це – наведено найгірший варіант. Зазвичай же підприємцям потрібна довіра, безпека та безперевність процесу виробництва. Якщо ви маєте ділянку для вирубування очерету чи очищення стоків – просто працюєте, а не виправдовуєтесь перед фіскальними органами чи певним класом місцевого «активу», що вас не підтримують лише тому, що «тут так раніше не робили».

Саме тому, є потреба окремі положення проекту закону присвятити взаємовідносинам бізнесу та органів місцевого самоврядування – закріплення цих правил взаємовідносин дозволяє уникати втручання вже в запущений бізнес. Перспектива створення та функціонування бізнес-парків може відбутися лише за сприянням органів місцевого самоврядування. Жодні інші «посередники» не можуть забезпечити сталий розвиток. Дуже великі сподівання на підняття бізнес-активності громадян та інвестиційного клімату в Україні покладаються як це не дивно, саме на існуючу кризу тепер в Україні, коли не виправдалася можель економіки, коли гроші ми отримуємо в борг у США, товари купляємо в Китаї, а відпочиваємо в Єгипті. До речі, автор цих рядків вже рік живе на березі Чорного моря, але ще не чув про існування бронювання чи стандартизацію курортного житла чи території. До цього я жив біля Ворзеля, що на Київщині, то там теж – надія була лише на систему напівбезкоштовних путівок профспілок, корумпованих фондів чи системи направлення Міністерства охорони здоров’я. Ми вже давно є внутрішніми інвесторами, але про це не знаємо, бо у нас право вибору бізнес-напрямку і суб’єкту інвестицій забрали спекулянти та монополісти, оперуючи саме сталістю послуги. Але такий тип логістики поступово знищив добавлену вартість, знищив якість послуги, а зараз – вже втрачаються ландшафтні умови. Так, у Ворзелі вирубується ліс, а в Сергіївці, що на Одещині, «приватизуються» найцінніші курортні землі з багаторічними парками.

Де робити бізнес-парк?

Але, повернемося до виробничих бізнес-парків. Вони до регіонів з цінними землями не відносяться. Законотворець створює свій план саме для «депресивних» кагарлицьких, житомирських, кропивницьких, уманських чи херсонських територій. Адже виробництво матеріальних цінностей створює максимальний приріст економіки.

Тому, з огляду на віддаленість такого виробництва від центру, закон вимагає конкретизувати вплив органів державної фіскальної служби на такий малий виробничий бізнес.

Зрозуміло, що за таких умов вже більш практично можна розглядати проблеми децентралізації та функціонування об’єднаних територіальних громад не тільки в юридичній площині. Наприклад, виробничі проекти компанії Cerezit (Юридична особа – «Церезіт») дозволять напряму не тільки підтримувати вдавану опікунську раду професійно-технічного училища в Білгород-Дністровську, але і отримати доходи з реально інвестованого виробництва в депресивному районі, в якому є надлишок кадрів та є лише тимчасова, сезонна робота. Міністерство освіти досі не має положення про опікунські ради – повна «децентралізація», що межує з хаосом та безвладдям.

Інститут публічного права професора Галунька залучає до співпраці суб’єктів, котрі мають міжнародний досвід створення і функціонування бізнес-парків. Невелика Словаччина створила виробництво міжміських автобусів німецького стандарту. Державні та місцеві органи влади мали домовитися – частина рейсів відбуваються для перевезення школярів. На відміну від України, де спочатку вирішується відомча приналежність проблеми, а потім розглядається проблема. Тому, «кожній Парасці» у нас потрібен окремий транспорт. Або ви вже звернули увагу, як працюють розрекламовані та євроремонтовані центри надання адміністративних послуг,  ЦНАПи? Відомства не передали повноваження до універсального робочого місця, всі відомства посадили СВОЇХ працівників до СВОЇХ компютерів в ЦНАПах. Можливо, лише на обласному рівні десь є одне універсальне робоче місце? Але я такого не бачив. Відомства забезпечують послуги – кожне на свій лад. Просто в одному місці – вам кажуть куди піти і не повернутися…

А в результаті – якісної послуги немає ні у кого. Немає навіть доріг.

В середині вересня відбудеться круглий стіл з депутатами Верховної Ради та представниками Кабінету Міністрів, «штабу інвестицій» прем’єр-міністра, науковцями за ініціативою Інституту публічного права Валентина Галунька.

Так, це саме професор Галунько працював з реформами, яких негайно не було «видно», бо такі елементарні для міжнародної спільноти та досвідчених бізнесменів, як публічність, довіра, аквакультура та інші є досі новою вербальною культурою в Україні. Саме «питання культури» є питанням нової економічної політики України.

Парадокс полягає в тому, що після втрати зовнішніх макро-кредиторів завдання для уряду буде полягати в тому самому, в чому полягає завдання мікробізнесу: яким чином так скласти ресурси, маючи 10% фінансового ресурсу, скласти вартісне, сучасне, якісне наповнення вартістю вдесятеро більшим, ніж у вас є грошей?

Як при річному обігу України в 30 млрд. доларів, ми в 2018 році маємо зробити модель обігу, включаючи векселі,  різноманітні місцеві чи національні деревативи в 200 міліардів доларів та ще з одним показником ключової ефективності – ступеню співучасті населения в процесі пошуку та ефективного використання існуючих ресурсів, та використання резервів ресурсів на базі створених. Саме в такий спосіб – виникає нова лінійка виробів, нових бізнесів, а стале виробництво відповідно утворює сталі ринки збуту.

Офіс премєра з інвестицій

Оксана Макарова: «Наш наступний великий проект – «Прозорий бюджет». Він зачіпає не тільки Міністерство фінансів, а й Державну фіскальну службу, казначейство, аудиторську службу – як споживача. Ми хочемо звести воєдино всі фінансові компютерні бази, тобто всі надходження податків і зборів, базу бюджетних запитів і витрат. Нацбанк також готовий приєднуватися сюди зі своєю інформацією. На такий узагальненій базі повністю вибудовується система KPI (Key Performance Indicators – Ключові показники ефективності) – від рівня Кабміну і його програми діяльності аж до кожного міністерства і їх програм. Тому що не може бути ефективного показника KPI у Міністерства охорони здоров’я – профінансувати певну кількість ліків. Це важливо, але не це головна мета. Тому що вона створює потім помилкові посили: заощадили на фінансуванні доріг або на фінансування лікарень – молодці. А насправді – це говорить про те, що ми або спланували неправильно, або недофінансували. Правильні KPI повинні спиратися на певні показники зростання споживача: економії його витрат часу, отриманні більш оптимальної послуги. Скільки ми побудували кращих доріг, куди вже є дороги, а де ще немає».

Можливо, за кілька місяців ми отримаємо закон, що зробить головний владний стартап – НЕП української державності, план Маршалла, до якого кожен з нас може бути причетний тепер і тут, де ми живемо – в нашому місті, в нашому селі. Буде виробництво, будуть гроші – все інше виправиться. А згодом – ми отримаємо держслужбовця, який буде вирішувати нашу проблему, а наше завдання буде лише заробляти для себе, держслужбовця та місцевої газети, яка нам розповіть про новини на місцевому маркеті.

Підготував текст голова правління ГО «КПК» Віталій Іщенко