ПОПУЛІЗМ В УКРАЇНІ

5448b85d3ad40

Валентин Галунько – д.ю.н, професор,

директор Науково-дослідного інституту права

 

ПОПУЛІЗМ В УКРАЇНІ

Вступ. В умовах сьогодення у Європі, зокрема й Україні політичні популісти, як лівого так і правового спрямування отримують підтримку населення. Прикладами цього є уряд лівого соціаліста Алексіса Ципраса в Греції, перемога на президентських виборах Болгарії соціаліста Румен Радєва, посилення рейтингу правих в Франції тощо.

На жаль, усе більше громадян має розчарування від вкрай потрібних, проте не рішучих ліберальних реформ в Україні. А в поєднанні із зажерливою корупцією публічної влади, українці починають підтримувати ті політичні сили, які обіцяють громадянам усе і зразу і без особливих зусиль щодо суспільно-корисної праці. Високі пенсії, і заплати, нові пільги, зниження комунальних послуг тощо. Іншими словами, те що без підйому економіки, або без зовнішніх запозичень забезпечити не можливо.

Для економічно грамотних громадян є зрозумілим, що такі на перший погляд, соціальні дії приведуть до інфляції, залежності нашої держави від поставок російського газу. Іншими словами до подальшого зубожіння соціально незахищених громадян, та знову до втрати енергетичної незалежності України від Росії. А далі і до втирати політичної незалежності не далеко.

Усе це вимагає від вчених, політиків, громадських діячів, керівників органів місцевого самоврядування, а саме основне від педагогів щоденної на кожному занятті (зустрічі) роботи щодо прищеплення у громадян поваги до праці, критичного відношення до усіх осіб, які не хочуть творчо і напружено працювати, а розраховують на бюджетні кошти. В умовах сьогодення популізм став первиною найбільшою небезпекою для демократичних держав, зокрема й України.

І. За своєю юридичною природою, популізм може розглядатись, як:

1) наукова теорія;

2) політична течія;

3) програма політика;

4) суспільна думка: «Добре жити за рахунок інших, не працюючи»;

5) дії публічної влади.

В останньому випадку дії публічної влади є багатогранними. За політичною метою популізм можна розглядати, як:

1) засіб приходу до влади (А. Гітлер, Німеччина);

2) можливість особистого збагачення (В. Янукович, Україна);

3) спосіб знищення опозиції (М. Каддафі, Лівія)

4) засіб узурпації влади (В. Путін, Росія);

5) спосіб знищення власного народу (Кім Чен Ин, КНДР)

Треба пам’ятати, що диктатори завжди є популістами, проте не кожний популіст встигає стати диктатором. У більшості випадків громадяни країни, або світова спільнота не дають можливість крайньому популісту довести країну до повного знищення, як це зробив А. Гітлер, та усувають популіста від влади до того як він нанесе народу не поправну шкоду, як це зробив сербський народ й міжнародна спільнота з С. Мілошевичем.

ІІ. З погляду теорії, ознаками популізму є:

1) мета – прихід до публічної влади. Намагання осіб, які викрадають чуже майно, чи отримати псевдо-соціальний не політичний авторитет не може розглядатися як популізм, це є шахрайство.

Тим самим, популізм і шахрайство мать спільний спосіб досягнення мети – обман громадян, однак різні мету:

– популізм – політичну владу,

– шахраї – матеріальні, або інші соціальні дивіденди, що не стосуються великої кількості осіб.

Політичний популізм є набагато більше небезпечний, ніж шахраї, що відбирають шляхом обману майно (кошти) у громадян;

2) обіцянка народу покращити життя в короткий термін без наявності соціальних, економічних, правових, територіальних, психологічних та інших умов для цього (у встановлені терміни). Іншим словами, популізм це політичний обман громадян;

3) як правило, популісти обіцяють надати громадянам соціальні блага, без активної участі самих громадян в суспільно корисній праці. Іншими словами популісти ділять між громадянами маленькі «рибки» заміст того щоб дати їм «вудки», щоб вони спіймали багато великої «риби»;

4) інколи популісти обіцяють одночасно народу, збільшення соціальних виплат за рахунок державних коштів та зниження податків для бізнесу;

При цьому треба розуміти, що популізм не є і не може бути юридично карним на відміну від шахрайства. Хоча приходить до зубожіння населення та соціально-економічних не приємних наслідків для держави. За тяжкі економічні і політичні наслідки популізму приходиться розраховуватися більшості народу держави, як правило, самим і без того самим бідним;

Популізм державної влади може бути притаманний будь-якій державі як тоталітарній так і демократичній, однак небезпечним він є в першу чергу для демократичних країн.

В тоталітарних державах популізм диктатора вже не може привести до погіршення становища народу. В демократичний державі популізм – це шлях до втрати громадянами своїх демократичних прав і свобод. Крім того, тоталітарні держави із популістичними лідерами представляють небезпеку для демократичних країн, коли грабувати більше власний народ диктатор вже не має можливості він починає грабувати сусідні багаті держави (С. Хусейн).

ІІІ. Шляхи подолання популізму в демократичних державах (Антипопулізм).

  1. В економічній політиці повернення від соціалістичною теорії перерозподілу К. Маркса до засад і практики ліберальної економіки Фрідріха Хайека. В цілому зниження податків, підняття економіки, щоб громадяни могли багатіти завдяки своїй бізнес праці, а держава успішно розвиватися за рахунок конкуренції серед бізнесменів.
  2. В соціальній політиці повернення до природних цінностей утримання не працездатних осіб за рахунок родини. Зниження не виправданих пільг і соціальних виплат.
  3. В освітній політиці прищеплення усім верствам населення розуміння того, що:

– заможними (багатими) можуть стати лише ті особи, які створюють робочі місця (бізнесмени) та великі визгначні митці;

– мати достатній рішень рівень життя можуть наймані працівники (службовці);

– особи, які не працюють можуть розраховувати від держави лише на мінімально необхідні кошти для існування.

      4. Встановлення конституційних бар’єрів для приходу на вищі державні посади популістів. 

IV. Популізм явище об’єктивне. Популізм є не тільки виною наших політиків, але й їх бідою. В Україні існує дуже не благодатна демографічна ситуація, коли більшість виборців не живуть за рахунок власної справи (бізнесу), а отримують кошти з державного бюджету.

В Україні довгий час не проводиться перепис населення, і точних статистичних даних немає проте, (хоча приблизно) в нашій державі майже 15 мільйонів пенсіонерів-виборців, 6 мільйонів виборців чиновників, 4 мільйони виборців інших бюджетних категорій (вчителі, лікарі, вчені та ін.) зарплати яких фінансуються із державного та місцевого бюджетів, і лише менш ніж 2 мільйони виборців це підприємці (бізнесмени). І хоча тільки останні створюють робочі місця і сплачують державні податки. Малі і середні підприємці в органах публічної влади майже не представлені.

Таким самим, чисто «бізнесова» партія пройти до Парламенту України теоретично не може. Відповідно навіть ті політики, які сповідують цінності ліберальної ринкової економіки змушені «загравати» шляхом популістичних гасел із тими виборцями, які живуть за рахунок бюджетних виплат. Останні у абсолютній більшості.

Отже, усі наші політики в тій чи іншій мірі змушені бути популістами.

VОзнаками політичного лідера популіста є:

1) обіцяє підняти зарплати бюджетникам;

2) увести нові пільги для широких верст населення;

3) знизити комунальні тарифи та ціну на природний газ для населення;

4) продовження мораторію на вільний обіг земель сільськогосподарського призначення;

5) пропонує націоналізувати великі прибуткові компанії;

6) скептично відносяться до можливості підняти доходи широких верств населення економічними методами (не адміністративними), або пропонує одночасно піднімати соціальні бюджетні виплати і знижувати податки;

7) пропонує відновити державний контроль в більшості важливих сферах життя суспільства (пожежний, санітарний, екологічний тощо);

8) критикує тих політиків, які пропонують скоротити судові і правоохоронні органи із одночасним підняттям в рази зарплат працюючим правоохоронцям;

9) обіцяє легко та швидко повернути окуповані російсько-терористичними військами території;

10) володіє високим рівнем ораторського мистецтва, переконання населення у своїй правоті.

На наш погляд, жодний із політиків в Україні не може повністю позбавитися від усіх популістичних гасел (дій).

VІ. Політиків в залежності від загальної сукупності популістиних ознак можна поділити на види:

1) не популісти – до 2 пунктів;

2) помірковані популісти – від 3 до 4 пунктів;

3) сильні популісти – від 5 до 6 пунктів;

4) радикальні популісти – 7 і більше популістичних гасел (дій).

Таким чином, шановні громадяни України, коли Вам подобається політичний лідер, якому притаманні більше трьох із вище наведених ознак, то він є популістом. Якщо такі особи, прийдуть до державної влади і дотримаються своїх обіцянок то він зробить Вас ще біднішим.

Висновки. Отже, не претендуючи на істину в останній інстанції, ми вважаємо, що в умовах сучасності популізм є невід’ємним негативним атрибутом політичної сили (політичного лідера), коли більшість населення України забезпечується за рахунок бюджетних коштів чисто бізнесова не популістична політична сила (лідер) не може прийти до публічної влади, однак громадяни мають вимірювати рівень популізму і не голосувати на виборах за популістів, особливо радикальних.

В демократичній державі, якою при усіх недоліках є Україна, усе залежить тільки від громадян, які мають право голосу.