Брошура проекту закону України “Про малі виробничі бізнес-парки”

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

ПУБЛІЧНОГО ПРАВА

 

Рекомендовано до друку Вченою Радою

Науково-дослідного інституту

публічного права

(Протокол від 31.01.2017 № 1)

 

Проект закону України «Про малі виробничі бізнес-парки» / за загальною редакцією В. Галунька. – Херсон: видавець Грінь Д. С., 2017.

У виданні розкрито положення проекту Закону України «Про малі виробничі бізнес-парки», які обговорені та підтримані переважною більшістю добровільно об’єднаних територіальних громад.

У проекті закону розкрито засади та правовий інструментарій створення й розвитку підприємств малих виробничих бізнес-парків, насамперед за рахунок коштів громадян України, прописано правовий механізм захисту інвестицій.

Призначається для народних депутатів України, голів та депутатів від об’єднаних територіальних громад, економічно активних громадян і науковців.

 

© Науково-дослідний інститут
публічного права, 2017

 

ЗМІСТ

 

ПЕРЕДМОВА.. 6

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МАЛІ ВИРОБНИЧІ БІЗНЕС-ПАРКИ»  14

ПІСЛЯМОВА.. 43

ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД РОБОЧОЇ ГРУПИ,
ЩО РОЗРОБЛЯЛА ПРОЕКТ ЗАКОНУ.. 50

 


ПЕРЕДМОВА

Український народ є одним із найбільш освічених і працелюбних у Європі. Відповідно ми можемо добре жити завдяки своїй бізнес-праці. Проте через несприятливе бізнес-законодавство, корупцію, рейдерство пересічний громадянин України реалізувати свій бізнес-потенціал у законний спосіб не може.

За дослідженням світового банку в рейтингу глобального дослідження Doing Business-2017 щодо створених у країнах світу умов для ведення бізнесу Україна зайняла загальне 80 місце, що є найгіршим показником серед країн-сусідів (Грузія – 16, Польща – 24, Казахстан – 35, Білорусь – 37, Росія – 40, Молдова – 44).

Крім цього до проблем ведення бізнесу в Україні слід додати: по-перше – параліч судової системи, що практично унеможливлює у правовий спосіб захистити право власності; по-друге – знищення прибуткового бізнесу «голодними» правоохоронцями, які отримують низькі зарплати, але мають вагомі владні повноваження щодо кримінального переслідування й через тиск на залежних суддів віджимають прибутковий бізнес; по-третє – складність валютного регулювання, що не дає бізнесу вільно користуватися чесно заробленими валютними коштами; по-четверте – корумпованість відшкодування ПДВ для експортерів; по-п’яте – проведення АТО (практично війну) в окремих районах Донецької та Луганської областей, що відлякує інвесторів.

Тим самим ситуація щодо розвитку бізнесу в Україні залишається критичною. Однак варто розуміти, що дещо й позивне здійснено законодавчою і виконавчою владою в Україні після Революції Гідності: скасовано сотні дозвільних проваджень; діє мораторій на перевірки бізнесу; практично поза законом перебуває санітарно-епідеміологічний та пожежний нагляд; ліквідовано податкову поліцію; створюються добровільно об’єднані територіальні громади, в яких громадяни виявляють ініціативу і хочуть змінити своє життя на краще, І все ж таки ці зміни не призвели до якісних зрушень, покращення бізнес-клімату в Україні.

Як зазначають учені-економісти, «нічого не відомого для того, щоб економіка України запрацювала, немає. Усе відомо». Польща, Китай, Грузія, Словаччина дають нам наочний приклад, що і як треба робити, щоб економіка держави запрацювала. Хто ж заважає? – На наш погляд, це значна частина правлячої еліти, яка живе за рахунок ренти, а не виробництва, а в політиці сповідує не засади ринкової ліберальної економіки, а творить внутрішньо політику в Україні через популістичні гасла й дії.

Ситуацію треба змінювати. Загалом для того, щоб створити сприятливі умови для бізнесу, треба здійснити податкову, митну, дозвільну, судову, банківську, управлінську, валютну, енергетичну, інфраструктурну, антикорупційну, правоохоронних органів реформи. Це зробити одночасно неможливо. Здійснення кардинальних реформ в усіх напрямках призведе до паралічу більшості державних інституцій та практично – до погіршення умов ведення бізнесу. З чогось треба розпочинати. Скажімо, в умовах скрутного економічного стану Китай розпочинав зі створення вільних економічних зон.

Ми пропонуємо розпочати реформу економіки України зі створення «Малих виробничих бізнес-парків» при добровільно об’єднаних територіальних громадах, адже саме в них зараз перебуває найбільший потенціал громадян, які хочуть змінити своє життя на краще завдяки своїй ініціативній праці. Для цього їм потрібно надати правовий ресурс – Закон України «Про малі виробничі бізнес-парки». Створення таких парків не вимагає державного фінансування. Через цей Закон держава має створити законодавчі умови для безпечного вкладення капіталу громадянами України в заснування й розвиток підприємств малих виробничих бізнес парків і захистити інвесторів від корумпованих чиновників.

Багаторазове обговорення проекту Закону України «Про малі виробничі бізнес-парки» засвідчило, що він підтримується переважною більшістю добровільно об’єднаних територіальних громад. Консультації, проведені з окремими народними депутатами України всіх парламентських блоків і партій, показали, що жодний із них не знайшов аргументів, чому запропонований проект Закону не міг би бути ухвалений Верховною Радою України.

Справа залишається за малим – отримати 226 голосів народних депутатів України, які б його підтримали. Саме з такою метою здійснюється ця публікація. Читайте, аналізуйте! Якщо положення проекту Закону України «Про малі виробничі бізнес-парки» Вам до вподоби, переконуйте своїх ставлеників у Верховній Раді України. Адже всі вони обрані нами і для нас.

Директор Науково-дослідного

інституту публічного права,

професор Валентин Галунько

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
проекту Закону України
«Про малі виробничі бізнес-парки»

 

  1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

 

Український народ – освічений і працездатний, однак живе бідно. При цьому десятки тисяч етнічних українців – громадян Канади, США, Австралії, Великої Британії, Польщі, Іспанії, Аргентини та інших країн – досягли видатних успіхів за межами України. Крім того мільйони наших співвітчизників-заробітчан у країнах-учасницях ЄС, Канади, США стали заможними. За даними банківських структур, щорічно наші заробітчани перераховують в Україну родичам понад 3 мільярди доларів США.

Тим самим громадяни Українці за кордоном можуть себе реалізувати, а в Україні – ні, оскільки в нашій державі не створено умов для заснування й розвитку бізнесу. Малі та середні виробничі підприємства через корупцією суб’єктів владних повноважень, високі податки й відсутність підтримки від центральної та регіональних влад практично припинили своє існування.

Результатом такого стану стало те, що в умовах сьогодення вже немає що відновлювати у сфері малого й середнього виробничого бізнесу. Треба засновувати і розвивати нові виробничі підприємства за рахунок інвестицій громадян України, оскільки розраховувати на іноземні інвестиції в умовах проведення АТО, жорсткого валютного контролю НБУ, корупції не доводиться.

Український народ є унікальним, він не схожий на поляків, грузинів чи росіян. В умовах відсутності дієвого антикорупційного законодавства (1991-2015 рр.) майже мільйон наших співвітчизників скопили сотні тисяч доларів капіталу. Це колишня еліта нашого суспільства, звільнені судді, прокурори, вищі посадові особи інших правоохоронних органів, центральних і місцевих органів виконавчої влада та місцевого самоврядування. Більшість їхнього капіталу перебуває за кордом, і його повернути шляхом кримінального переслідування майже неможливо. Це складає мільярди доларів США, що є потенційними інвестиціями в економіку України.

В умовах сьогодення колишня «еліта» нашого суспільства є провідним чинником протидії антикоруп­ційній та іншим реформам у державі. При цьому треба розуміти, що вони стали такими не по своїй волі. У ті часи зробити управлінську кар’єру і заробити капітал іншим шляхом було неможливо. Це не їхня вина, а їхня біда. Великий управлінський досвід і капітал цих людей треба позитивно використати для заснування й розвитку нових виробничих вітчизняних підприємств. Коли ці люди з великим досвідом матимуть застосування як інвестори і підприємці, зможуть легально вкласти у виробництво свій капітал, вони з гальма реформ перетворяться на прогресивну силу.

Крім того, після прийняття цього законопроекту в розвиток виробничих підприємств будуть вкладати інвестиції сотні тисяч наших заробітчан – практично вже діаспора, оскільки більшість їхнього капіталу є легалізованим у країнах-учасницях ЄС, США й Канаді.

Ще одним чинником потреби ухвалення цього законопроекту є те, що процес інтеграції України до повноцінного членства в ЄС пригальмовується, за оптимістичними прогнозами, мінімум на 20 років. Цей час треба використати для заснування й розвитку потужного виробничого експортно орієнтованого потенціалу, щоб вступати в ЄС не прохачами, а фінансово-соціально збалансованою державою.

В умовах децентралізації основне управлінське навантаження щодо створення малих виробничих бізнес-парків має лягти на добровільно об’єднані територіальні громади. У них громадяни виявили ініціативу – взяли на себе відповідальність за стан речей на місцях. Саме на їх активність можна розраховувати при створенні малих виробничих бізнес-парків, адже вони найбільше відчувають відчутність коштів для розвитку інфраструктури, медицини, освіти тощо на місцях. З метою вирішення цих проблем їм украй необхідний підприємницький потенціал для розвитку.

Без заснування й розвитку сотень тисяч виробничих підприємств на Україні не вдасться вийти з економічно-соціальної кризи (усім посад суддів, прокурорів, поліцейських й інших працівників бюджетної сфери не вистачить), забезпечити громадян високооплатною роботою, а тих, хто через певні причини не працює, – належними соціальними стандартами.

Таким чином, проект Закону України «Про малі виробничі бізнес-парки» має стимулювати залучення внутрішніх інвестицій у розвиток вітчизняного виробничого підприємництва, на відміну від Закону України від 21.06.2012 № 5018-VI «Про індустріальні парки», який зорієнтований на залучення великих іноземних інвестицій.

 

  1. Мета й завдання законопроекту

 

Мета проекту Закону України «Про малі виробничі бізнес-парки» полягає в тому щоб створити правотворчі, організаційні, митні, податкові, економічні, фінансові, інвестиційні заходи, щоб жителі територіальних громад не шукали собі роботу, а створювали за сприяння органів місцевого самоврядування підприємства та індивідуальні робочі місця, щоб реалізувати мрію більшості українців – бути господарями своєї матеріальної долі, а не залежати від волі працедавця.

Також мета законопроекту полягає у зниженні податкового навантаження на нові малі виробничі підприємництва в Україні, у легалізації капіталу громадян України, вкладеного в заснування і розвиток підприємств бізнес-парків, у врегулюванні норм Податкового кодексу України, що дасть змогу підприємствам бізнес-парків отримати податкові канікули на перший період діяльності та пільговий режим оподаткування на подальший, в урегулюванні норм Митного кодексу України щодо сприятливого експортно-імпортного режиму.

 

  1. Правові аспекти

 

Законодавчу основу для створення і функціонування малих виробничих бізнес-парків становлять Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Кримінальний кодекс України, Митний кодекс України, Земельний кодекс України, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», інші законодавчі акти України, а також міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 

  1. Фінансово-економічне обґрунтування

 

Проект Закону не потребує додаткових витрат із Державного бюджету України. Натомість розвиток розгалуженої мережі малих виробничих бізнес-парків забезпечить створення тисяч нових високопродуктивних робочих місць для громадян України та відповідне наповнення місцевих бюджетів через гарантовану законом сплату податку з доходів фізичних осіб.

 

  1. Запобігання корупції

 

У проекті Закону відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень. За дії, які мають корупційну складову, у проекті Закону передбачено дієву адміністративну відповідальність для посадових осіб та адміністративні санкції для юридичних осіб.

 

 

  1. Громадське обговорення

 

У процесі розроблення проекту Закону було проведено три науково-практичні конференції, участь у яких взяли понад 1000 представників органів місцевого самоврядування, підприємців, представників органів виконавчої та судової влади. Законопроект оприлюднено на офіційному веб-сайті Науково-дослідного інституту публічного права www.sipl.com.ua. За результатами його оприлюднення та широкого громадського обговорення отримано зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб.

 

  1. Прогноз результатів

 

Прийняття проекту Закону сприятиме активізації внутрішньої інвестиційної діяльності, зростанню обсягів прямих інвестицій у реальний сектор економіки, стимулюванню промислового виробництва, створенню нових високотехнологічних виробництв і сотень тисяч високопродуктивних робочих місць, збільшенню обсягів та асортименту випуску експортно орієнтованої продукції та, як наслідок, підвищенню конкурентоспроможності економіки, покращенню законодавчого забезпечення, формування та реалізації державної політики у сфері розвитку малого бізнесу, підвищенню продуктивності й конкурентоспроможності його суб’єктів, зменшенню навантаження на підприємницьку діяльність і цим самим – підвищенню ролі малого підприємництва у формуванні ВВП нашої країни та покращенню добробуту громадян України.

 

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ
«ПРО МАЛІ ВИРОБНИЧІ БІЗНЕС-ПАРКИ»

Закон визначає правові й організаційні засади створення та функціонування малих виробничих бізнес-парків з метою реалізації підприємницького потенціалу, залучення до заснування виробничих підприємств інвестицій громадян, за сприяння добровільно об’єднаних територіальних громад, з метою виробництва орієнтованої на експорт продукції, створення нових робочих місць, розвитку сучасної виробничої інфраструктури як матеріальної основи розвитку місцевих громад в умовах децентралізації.

РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) адміністрація малого виробничого бізнес-парку (далі – адміністрація) – призначений на конкурсних засадах сесією добровільно об’єднаної територіальної громади директор і прийняті ним на роботу заступники малого виробничого бізнес-парку;

2) ініціатор створення малого виробничого бізнес-парку – добровільно об’єднана територіальна громада (далі – місцева рада), створена відповідно до Закону України 05.02.2015 № 157-VIII «Про добровільне об’єднання територіальних громад» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 13, ст.91);

3) малий виробничий бізнес-парк (далі – бізнес-парк) – юридична особа, створена за рішенням добровільно об’єднаної територіальної громади для розміщення виробничих підприємств, зі спеціальним податковим і митним режимом;

4) підприємство малого виробничого бізнес-парку (далі – підприємство бізнес-парку) – суб’єкт господарювання, який створений і юридично функціонує на території малого виробничого бізнес-парку та відповідає вимогам статті 9 цього Закону, а також отримав пільговий режим господарської діяльності;

5) територія малого виробничого бізнес-парку (далі – територія бізнес-парку) – земельна ділянка (ділянки), виділена місцевою радою або (та) надана державою і (чи) приватними особами в межах адміністративної території добровільно об’єднаної територіальної громади для розміщення підприємств бізнес-парку;

6) нове обладнання і механізми – сукупність пристроїв, механізмів, приладів, інструментів або конструкцій, що будуть використовуватися на підприємствах бізнес-парків, раніше не були у вжитку (виробництві) та випущені не пізніше трьох років тому;

7) інтелектуальний продукт з правом власності – результати інтелектуальної, розумової, духовної та творчої діяльності, втілені у відкриттях, винаходах, патентах, наукових звітах, проектах, раціоналізаторських пропозиціях, комп’ютерних програмах, що належать (будуть належати) на праві власності підприємству бізнес-парку;

8) публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;

9) товари українського походження – товари, що повністю вироблені або достатньо перероблені в Україні відповідно до критеріїв, установлених Митним кодексом України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 44-45, №46-47, № 48, ст.552);

10) виробничі види діяльності – це сукупність промислового виробництва із застосуванням засобів праці, необхідних для перетворення ресурсів у готову продукцію, що включає в себе виробництво та перероблення різних видів сировини.

 

Стаття 2. Законодавство про бізнес-парки

  1. Законодавчу основу для створення і функціонування малих виробничих бізнес-парків становлять Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141), Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№40-44, ст.356), Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144), Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 3-4, ст.27), Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, №13-14, № 15-16, № 17, ст.112), Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 44-45, № 46-47, № 48, ст.552), Кодекс цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 34-35, ст.458, Закон України 05.02.2015 № 157-VIII «Про добровільне об’єднання територіальних громад» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 13, ст.91), Закон України від 22.03.2012 № 4618-VI «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, №3, ст.23), Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 34, ст.343), Закон України від 06.09.2012 № 5205-VI «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 32, ст.410), Закон України від 05.04.2007 № 877-v «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, №29, ст.389), цей Закон, інші законодавчі акти України, а також міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
  2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

 

Стаття 3. Сфера дії Закону

  1. Цей Закон поширюється на відносини, що виникають у зв’язку зі створенням, функціонуванням і ліквідацією бізнес-парків та підприємств бізнес-парків на основі використання його учасниками земельних ділянок, природних ресурсів, майна й цілісних майнових комплексів, залучення інвестицій для здійснення виробничої орієнтованої на експорт господарської діяльності.
  2. Дія цього Закону не поширюється на діяльність суб’єктів господарювання, які не відповідають вимогам цього Закону.

 

Стаття 4. Основні засади створення та функціонування бізнес-парків

Створення та функціонування малих виробничих бізнес-парків на території України здійснюються на таких засадах:

1) вільного доступу до інформації про можливість використання земельних ділянок, виробничих приміщень бізнес-парків та інвестицій для створення й розвитку підприємств бізнес-парків;

2) можливості засновників підприємств бізнес-парків на конкурсних задах обирати (змінювати) бізнес-парк;

3) гарантування прав на земельну ділянку підприємству бізнес-парку в межах бізнес-парку, зокрема в разі зміни бізнес-парку та припинення дії цього Закону;

4) державної підтримки створення й розвитку бізнес-парку;

5) державного стимулювання залучення інвестицій в бізнес-парки.

 

РОЗДІЛ 2
ПРАВОВИЙ СТАТУС БІЗНЕС-ПАРКУ

 

Стаття 5. Права бізнес-парків

Бізнес-парки мають право:

1) на державну підтримку щодо їх заснування й розвитку;

2) на звільнення від планових і позапланових перевірок суб’єктами контролю строком на 5 років з моменту створення згідно із Законом України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 29, ст. 389);

3) укладати угоди на розміщення на своїй території підприємств бізнес-парків; першу угоду – строком на три роки, наступну – безстроково (на час дії цього Закону);

4) розривати договори з підприємствами бізнес-парків на оренду земельних ділянок, якщо вони впродовж трьох років не розпочали господарської діяльності.

 

Стаття 6. Обов’язки бізнес-парків

Бізнес-парки зобов’язані:

1) прийняти концепцію та план розвитку, в яких висвітлити:

– площу земель, що виділені під бізнес-парк, площу земельної ділянки, що визначена для одного підприємства, спеціалізацію бізнес-парку;

– підтримку (пільгу), що надається добровільно об’єднаною територіальною громадою підприємствам бізнес-парків.

2) першу половину (50 відсотків) земельних ділянок надавати підприємствам бізнес-парку безкоштовно на конкурсних засадах;

3) забезпечити відповідну інфраструктуру для функціонування підприємств бізнес-парку: засоби зв’язку й Інтернету; водопостачання та водовідвід (каналізацію); електроживлення, під’їзні шляхи, вивіз промислових відходів;

4) не втручатись у комерційну діяльність підприємств бізнес-парків;

5) не перешкоджати перенесенню виробництва підприємства бізнес-парку в інший бізнес-парк.

 

Стаття 7. Порядок створення бізнес-парків

  1. Бізнес-парки створюються добровільно об’єднаними територіальними громадами. Бізнес-парки створюються за рішенням відповідної місцевої ради у формі юридичної особи, у назві якої використовується кліше «Малий виробничий бізнес-парк …».
  2. Бізнес-парк реєструється відповідно до Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 31-32, ст.263).

У статуті бізнес-парку прописуються концепція, спеціалізація, план розвитку, пільги, які надаються підприємствам бізнес-парку. Статут затверджується рішенням сесії місцевої ради.

 

Стаття 8. Класифікація малих виробничих бізнес-парків

Залежно від якості створення умов для заснування й розвитку підприємств бізнес-парки поділяються на рівні:

D – юридично оформлений бізнес-парк із зазначенням меж земельних ділянок для підприємств бізнес-парку;

С – додатково до рівня D побудовано під’їзні шляхи до земельних ділянок підприємства бізнес-парку;

B – додатково до рівнів D і С підведено відповідні комунікації: електроживлення й Інтернет; водопостачання й водовідвід із відповідними документами – за правилом «укладай угоду й будуй».

A – додатково до рівнів D, С і B побудовано типові виробничі приміщення; є підприємство, що здійснює вивіз промислових і побутових відходів – за правилом «укладай угоду й монтуй обладнання».

Базовим є рівень «B». Рівні визначаються бізнес-парком самостійно з виставленням інформації (фото) на офіційному веб-сайті бізнес-парку. Громадські організації, які здійснюють захист прав і законних інтересів підприємств бізнес-парків, можуть здійснювати критичне оцінювання цих рівнів. Визначені рівні можуть мати подальшу цифрову деталізацію (від 4 до 1 – найвищого) за рішенням спеціалізованої асоціації.

 

Стаття 9. Джерела фінансування для заснування й розвитку бізнес-парків

  1. Джерелами фінансування для заснування й розвитку бізнес-парків можуть бути кошти державного та місцевих бюджетів, виділені в порядку та обсягах, передбачених законодавством, кошти приватних інвесторів, кошти з інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

РОЗДІЛ 3
ПРАВОВИЙ СТАТУС ПІДПРИЄМСТВ
БІЗНЕС-ПАРКІВ

Стаття 10. Вимоги до підприємств бізнес-парків

  1. Підприємства бізнес-парків мають відповідати таким вимогам:

1) засновані на території бізнес-парку добровільно об’єднаної територіальної громади фізичними або юридичними особами, в яких розриті кінцеві бенефіціари, за виключенням осіб країн-агресорів;

2) одна й та ж особа не може бути засновником більш ніж одного підприємства бізнес-парку;

3) у статуті підприємства бізнес-парку мають передбачатися виключно виробничі види діяльності;

4) для виробництва має використовуватися нове обладнання й механізми.

  1. Не можуть мати статусу підприємства бізнес-парку суб’єкти господарювання, які займаються торговельною (крім оптової та роздрібної реалізації власне виробленої продукції), фінансовою, посередницькою, аудиторською, будівельною діяльністю (крім будівництва для власних цілей) діяльністю у сфері здійснення перевезень (крім власної виробленої продукції та матеріалів, комплектуючих до них), транспортування та переробки газу, нафти, електроенергії, виробництвом підакцизних товарів, іншою невиробничою та сфери послуг діяльністю.
  2. Виробничі підприємства, створені до моменту вступу в дію цього Закону, мають право отримувати статус підприємства бізнес-парку, якщо відповідають пункту 1 цієї статті, незалежно від місця їх знаходження.

Новим обладнанням і механізмом для потреб цього пункту є сукупність пристроїв, механізмів, приладів, інструментів або конструкцій, що будуть використовуватися на підприємствах бізнес-парків, раніше не були у вжитку (виробництві) та випущені не пізніше семи років тому.

 

Стаття 11. Права підприємств бізнес-парків

Підприємства бізнес-парків мають право на:

1) звільнення від оподаткування прибутку підприємств відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112);

2) на нульову ставку мита для імпорту нового виробничого обладнання й механізмів відповідно до Митного тарифу України, установленого Законом України «Про Митний тариф України» (Відомості Верховної Ради України, 2014, № 20-21, ст. 740);

3) звільняються від планових і позапланових заходів державного нагляду (контролю) згідно із Законом України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, №29, ст.389);

4) державні гарантії щодо кредитування будівництва та налагодження виробництва відповідно до положень розділу 4 цього Закону та Закону України від 11.04.2011 № 386 «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 3, ст.23);

5) залучення інвестицій від громадян України, іноземців (крім країн-агресорів), вітчизняних іноземних юридичних осіб (крім країн-агресорів) згідно із Законом України від 06.09.2012 № 5205-VI «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, №32, ст.410);

6) земельну ділянку для будівництва виробничих приміщень відповідно до розділу 4 цього Закону;

7) державну підтримку щодо інформаційного супроводу та надання консультацій як у країні, так і за її межами щодо стимулювання експорту продукції підприємствами бізнес-парку;

8) вільний перехід з одного до іншого виробничого бізнес-парку без зміни фактичного місця виробництва.

 

Стаття 12. Обов’язки підприємств бізнес-парків

  1. Здійснювати виключно виробничу бізнес-діяльність або виробництво інтелектуального продукту з правом власності.
  2. Дотримуватися екологічних, санітарних, пожежних, технологічних та інших норм виробництва згідно з Кодексом цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 34-35, ст.458, Закон України від 24.02.1994 № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 27, ст.218).

 

Стаття 13. Правовий статус підприємства бізнес-парку

Підприємства бізнес-парку отримують статус виробничого підприємства малого бізнес-парку – уперше (на три роки) і безстроково (на час дії цього Закону) – після їх внесення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову й митну політику, до Реєстру підприємств малих виробничих бізнес-парків.

 

Стаття 14. Порядок отримання правового статусу підприємства бізнес-парку вперше:

  1. Для внесення до реєстру підприємств бізнес-парку вперше до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, подаються:

1) реєстраційна заява;

2) копія статуту підприємства бізнес-парку;

3) відомості про засновників;

4) довідка органу місцевого самоврядування про розміщення підприємства бізнес-парку на території малого бізнес-парку.

  1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову й митну політику, перевіряє відомості, які містяться в поданих документах, на відповідність їх вимогам підпунктів 1, 2, 3 пункту 1 та пунктів 2, 3 статті 9 цього Закону.

За результатами розгляду заяви, установчих документів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову й митну політику, ухвалює рішення про:

– внесення виробничого підприємства бізнес-парку до реєстру підприємств бізнес-парків;

– мотивовану відмову (невідповідність статті 9 цього Закону) щодо внесення виробничого підприємства малого бізнес-парку до реєстру підприємств бізнес-парків.

 

Стаття 15. Порядок отримання правового статусу підприємства бізнес-парку безстроково

  1. Для внесення до реєстру підприємств бізнес-парків виробничих підприємств малих бізнес-парків безстроково до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за шість місяців до кінця дії статусу підприємства бізнес-парку вперше подаються такі документи:

1) реєстраційна заява;

2) довідка про поставлення продукції на експорт.

  1. За результатами розгляду заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову й митну політику, ухвалюється рішення про:

а) внесення виробничого підприємства малого бізнес-парку до реєстру підприємств бізнес-парків безстроково;

б) мотивовану відмову (невідповідність статті 9 цього Закону) щодо внесення виробничого підприємства малого бізнес-парку до реєстру підприємств бізнес-парків безстроково.

РОЗДІЛ 4
ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ПІДПРИЄМСТВ
МАЛИХ БІЗНЕС-ПАРКІВ

Стаття 16. Комплексна програма будівництва бізнес-парків

Кабінет Міністрів України розробляє та ухвалює комплексну державну програму створення та розвитку бізнес-парків, у якій визначає такі положення:

1) заходи щодо стимулювання експорту продукції підприємств бізнес-парків;

2) заходи щодо виділення з Державного бюджету України коштів на розроблення нових видів конкурентоспроможних технологій для підприємств бізнес-парків, які розподіляються виключно на конкурсних засадах серед вітчизняних і зарубіжних наукових установ;

3) створення умов для заснування інноваційно-технологічних виробництв, новітніх технологічних укладів з поглибленою переробкою та випуском інноваційних товарів українського походження;

4) забезпечення виробничої та фінансової кооперації із зарубіжними країнами, насамперед із країнами-учасницями ЄС;

5) заходи щодо сприяння громадянам України у вкладенні власних коштів у створення нових підприємств бізнес-парків, правовий механізм податкової амністії для осіб, які вклали кошти в заснування та розвиток підприємств бізнес-парків;

6) визначення порядку підтримки за рахунок Державного бюджету України бізнес-парків, які розподіляються виключно на конкурсних засадах на розвиток інфраструктури;

7) визначення порядку підтримки за рахунок коштів Державного бюджету України підприємств бізнес-парків, які розподіляються виключно на конкурсних засадах для організації випуску нової орієнтованої на експорт продукції;

8) заходи щодо сприяння заснуванню енерго­збережних виробництв, зокрема з розширенням використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії.

 

Стаття 17. Особливості спеціального податкового та митного режимів підприємств бізнес-парків

  1. Підприємства бізнес-парків мають податкові пільги згідно з Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112).
  2. Підприємства бізнес-парків за нульовою ставкою мита ввозять на територію України технології та нове технологічне обладнання (засоби виробництва), які будуть використовуватися виключно і безпосередньо для виробництва продукції згідно з Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 44-45, №46-47, №48, ст.552).

Обладнання (механізми), які мають подвійне призначення (можуть використовуватися як для виробництва, так і для споживання), не підпадають під дію цієї статті.

  1. Підприємства бізнес-парків вільно без вивізних мит вивозять продукцію – товари українського походження – згідно з Митним кодексом України від 13.03.2012 № 4495-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 44-45, № 46-47, № 48, ст.552).
  2. Квотування експортних операцій підприємств бізнес-парків щодо товарів українського походження не припускається.

Вітчизняним органам контролю забороняється вимагати від підприємств бізнес-парків сертифікати (якості, відповідності тощо) при здійсненні експортних операцій, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

  1. Не припускається погіршення особливостей спеціального податкового та митного режимів підприємств бізнес-парків з ухваленням нових законів, зокрема щодо збільшення кількості і ставок податків та посилення режиму експортно-імпортних операцій.

 

Стаття 18. Державні гарантії щодо кредитування розвитку виробничих підприємств малих бізнес-парків

  1. Уповноважені органи державної влади компенсують підприємствам бізнес-парків відсотки за кредитами, взятими в комерційних банках, отриманими на закупку нового обладнання та механізмів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, на конкурсних засадах.

 

Стаття 19. Державне стимулювання виробництва й експорту продукції підприємствами бізнес-парків

Державне стимулювання експорту продукції виробничими підприємствами бізнес-парків здійснюється через страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту згідно із Законом України від 20.12. 2016 № 1792-VIII «Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту» (Голос України від 31.12.2016 №251).

 

Стаття 20. Організація і проведення конкурсу для компенсації підприємствам бізнес-парків відсотків за кредитами

  1. Організація і проведення відкритого конкурсу для компенсації підприємствам бізнес-парків відсотків за кредитами здійснюються в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
  2. Кабінет Міністрів України:

1) затверджує умови конкурсу для компенсації підприємствам бізнес-парків відсотків за кредитами;

2) утворює конкурсну комісію, затверджує її склад і порядок роботи;

3) готує конкурсну документацію;

4) публічно оголошує відкритий конкурс за повідомленнями в засобах масової інформації;

5) визначає порядок сплати реєстраційного внеску;

6) письмово підтверджує надходження заявок на участь в конкурсі;

7) забезпечує претендентів необхідною інформацією (документами) для підготовки пропозицій для участі в конкурсі;

8) ухвалює рішення про допущення (недопущення) претендентів до участі в конкурсі з обґрунтуванням причин у разі відмови;

9) повідомляє претендентів про допущення (недопущення) до участі в конкурсі.

Підставою для недопущення претендента до участі в конкурсі з вибору керівної компанії може бути неподання в заявці на участь у конкурсі необхідної інформації, надання її в неповному обсязі або надання неправдивої інформації.

РОЗДІЛ 5
ПІДТРИМКА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ БІЗНЕС-ПАРКІВ

Стаття 21. Планування розвитку підприємств бізнес-парків

Добровільно об’єднана територіальна громада ухвалює комплексну програму розвитку підприємств малих бізнес-парків, у якій зокрема визначає спеціалізацію бізнес-парку, розмір земельної ділянки, що надається під будівництво, пільги, які надаються, інші переваги й стимули для підприємств бізнес-парку.

 

Стаття 22. Податкові пільги щодо місцевого бюджету

Місцева рада має право надавати підприємствам бізнес-парків податкові канікули щодо місцевих податків, але не більше ніж на три роки, або/та встановлювати пільгові ставки оподаткування місцевих податків, але не більше ніж на п’ять років.

 

Стаття 23. Особливості виділення земель для будівництва підприємств малих бізнес-парків

Перші земельні ділянки для будівництва підприємств малих бізнес-парків надаються місцевими радами безкоштовно на конкурсних засадах.

Порядок проведення конкурсу для виділення земельної ділянки затверджується рішенням місцевої ради.

Інші 50% земельних ділянок, виділених для будівництва підприємств бізнес-парків, розподіляються через аукціон.

Вибір території для будівництва підприємств малих бізнес-парків на землях комунальної власності здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також за рахунок залучених інвестицій, коштів приватних інвесторів й інших джерел, не заборонених законодавством.

 

РОЗДІЛ 6
ЗАХИСТ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ІНВЕСТОРІВ ПІДПРИЄМСТВ БІЗНЕС-ПАРКІВ

 

Стаття 24. Гарантії здійснення інвестицій

  1. З метою забезпечення стабільності правового режиму інвестування в підприємства бізнес-парку встановлюються такі гарантії для інвесторів:

– застосування державних гарантій захисту інвестицій у разі зміни законодавства про малі виробничі бізнес парки;

– гарантії від примусового вилучення, а також від незаконних дій органів публічної влади та їх посадових осіб;

– компенсація та відшкодування збитків інвесторам підприємств бізнес-парків.

  1. У разі зміни законодавства про режим діяльності бізнес-парків на вимогу інвестора в разі і в порядку, визначених законом, застосовуються державні гарантії, які визначаються законодавством, що діяло на момент вкладення інвестицій.
  2. Інвестиції в підприємства бізнес-парки не підлягають націоналізації.
  3. Органи державної влади та їх посадові особи не мають права реквізувати інвестиції в підприємства бізнес-парків, крім випадків здійснення рятувальних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути здійснена лише на підставі рішення органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України, і в порядку, установленому законом.
  4. Інвестори підприємств бізнес-парків мають право вимагати відшкодування збитків, завданих їм незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Збитки інвесторів мають бути відшкодовані за поточними ринковими цінами або на основі обґрунтованих оцінок, підтверджених незалежним аудитором (аудиторською організацією).
  5. Компенсація, яка виплачується інвестору підприємства бізнес-парку в порядку відшкодування збитків, має бути визначена на момент виконання рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації за цим рішенням має бути негайно виплачена у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в іншій прийнятній для інвестора валюті відповідно до чинного законодавства.

Стаття 25. Захист капіталу інвесторів

Збитки, завдані інвесторам унаслідок змін до законодавства, що погіршили правовий режим підприємств бізнес-парків або завдані незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, відшкодовуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, у порядку, визначеному законом.

РОЗДІЛ 7
ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ
БІЗНЕС-ПАРКІВ

Стаття 26. Недійсність угод, укладених підприємствами бізнес-парків, які порушили встановлений порядку заснування

Угоди, укладені підприємствами бізнес-парків, які порушили встановлений порядку заснування, визнаються недійсними за рішенням суду.

 

Стаття 27. Відповідальність за порушення правого режиму бізнес-парків

  1. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за порушення правового режиму бізнес-парків.
  2. Законом може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства у сфері функціонування бізнес-парків.

 

Стаття 28. Адміністративні санкції, що накладаються на бізнес-парки

  1. У разі якщо впродовж одного року з моменту створення жодне підприємство бізнес-парку не розпочало випуск і продаж продукції, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову й митну політику, виноситься попередження.
  2. У разі якщо впродовж трьох років з моменту створення на території бізнес-парку підприємства бізнес-парку не розпочали випуск і продаж продукції, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову й митну політику, подається до суду позов про ліквідацію бізнес-парку.

 

Стаття 29. Адміністративні санкції, що накладаються на підприємства малих виробничих бізнес-парків

  1. У разі якщо впродовж року з моменту створення підприємства бізнес-парку не здійснюють виробничу бізнес-діяльність або (та) виробництво інтелектуального продукту з правом власності, адміністрацією бізнес-парку виноситься попередження.
  2. У разі якщо впродовж трьох років з моменту створення підприємство бізнес-парку не здійснює виробничу бізнес-діяльність або (та) виробництво інтелектуального продукту з правом власності, адміністрація бізнес-парку вносить подання до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову й митну політику, про позбавлення правового статусу підприємства бізнес-парку.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, у термін до 6 місяців з моменту означеного подання від адміністрації бізнес-парку має ухвалити рішення про позбавлення правового статусу підприємства бізнес-парку або залишення такого статусу, якщо підприємство бізнес-парку розпочало виробничу діяльність.

РОЗДІЛ 8
ПОРЯДОК ЛІКВІДАЦІЇ БІЗНЕС-ПАРКІВ

Стаття 30. Підстави для ліквідації бізнес-парків

Бізнес-парк ліквідується за рішенням місцевої ради, яка є ініціатором його створення, або примусово в судовому порядку.

 

Стаття 31. Порядок ліквідації бізнес-парку

  1. Рішення про ліквідацію бізнес-парку ухвалює місцева рада, яка була ініціатором його створення.
  2. Ліквідація малого бізнес-парку не є підставою для позбавлення статусу підприємств бізнес-парку – вони продовжують свою діяльність до кінця строку, передбаченого цим Законом.
  3. У разі ліквідації бізнес-парку права на земельні ділянки передаються місцевій раді, яка була ініціатором його створення, – крім земельних ділянок підприємств ліквідованих бізнес-парків, що працюють.

 

РОЗДІЛ 9
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

І. Цей Закон набирає чинності через 6 місяців з дня його опублікування та діє протягом 20 років або до моменту вступу України в Європейський Союз.

ІІ. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Законі України від 05.02.2015 № 157-VIII «Про добровільне об’єднання територіальних громад» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, №13, ст.91) статтю 9 доповнити пунктом 5 такого змісту:

«4. Шляхом підтримки виробничого підприємництва відповідно до Закону України «Про малі виробничі бізнес-парки»;

2) Земельний кодекс України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27) доповнити статтею 66-2 такого змісту:

«Стаття 66-2. Землі малих виробничих бізнес-парків.

  1. Землі малих виробничих бізнес-парків належать до земель промисловості.
  2. Малі виробничі бізнес-парки створюються на земельних ділянках площею не менше одного гектару і не більше 100 гектарів»;

3) у Законі України від 22.03.2012 № 4618-VI «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 3, ст.23) пункт 2 статті 3 доповнити підпунктом 1-1 такого змісту:

«1-1) першочерговість підтримки орієнтованого на експорт малого виробничого підприємництва»;

4) у Податковому кодексі України від 02.12.2010 № 2755-VI (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112) доповнити статтю 136 пунктом 136.7 такого змісту:

«136.7. 0 відсотків від доходу, отриманого від діяльності підприємств малих виробничих бізнес-парків, утворених відповідно до Закону України «Про малі виробничі бізнес парки»;

Статтю 142 доповнити пунктом 142.4 такого змісту:

«142.4. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий підприємствами малих виробничих бізнес-парків, утворених відповідно до Закону України «Про малі виробничі бізнес-парки» та внесених до Реєстру підприємств малих виробничих бізнес-парків центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування й реалізує державну податкову та митну політику.

Реєстр підприємств малих виробничих бізнес-парків веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову й митну політику відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі порушення вимог виробничої діяльності, передбачених Законом України «Про малі виробничі бізнес-парки», підприємство малого виробничого бізнес-парку зобов’язано сплачувати цей податок з моменту позбавлення статусу такого підприємства»;

5) у Законі України від 05.04.2007 № 877-v «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 29, ст.389) доповнити пункт 1 статті 5 частиною 11 такого змісту:

«Протягом п’яти років з моменту реєстрації підприємства малих виробничих бізнес-парків звільняються від планових заходів державного нагляду (контролю)»;

6) Кодекс України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст.1122) доповнити новою статтею 172-8-1 такого змісту:

«Стаття 172-8-1. Порушення законодавства про малі виробничі бізнес-парки

  1. Вимагання посадовою особою в інвесторів, які не є публічними особами, інформації про джерело походження коштів, укладених у заснування і розвиток підприємств малих виробничих бізнес-парків, – тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.
  2. Порушення посадовою особою прав підприємств малих виробничих бізнес-парків, а саме вимагання посадовою особою сплати оподаткування прибутку підприємств або невчасно відшкодовувати податок на додану вартість, платити мито за імпорт нового виробничого обладнання і механізмів, здійснювати планові заходи державного нагляду (контролю),

– тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, 

– тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

  1. Звернення посадової особи з вимогою (проханням) до підприємства бізнес-парку щодо отримання чи фактичне отримання матеріальної (фінансової) допомоги,

‑ тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення,

– тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією наданої матеріальної (фінансової) допомоги та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

7) у розділі XVІ Митного тарифу України, установленого Законом України «Про Митний тариф України» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 20-21, ст. 740), цифри і слова

 

Код Назва Ставки мита, % Додаткові ОВО
префе­ренційна пільгова

для підпри­ємств малих виробни­чих бізнес- парків

повна
8488 Обладнання, устаткування та апаратура, які використовуються для малого й середнього виробництва        
8488 10 – обладнання для виробництва засобів гігієни   0 0  
8488 10 10 00 – обладнання для виробництва  обладнання для виробництва підгузків   0 0  
8488 10 20 00 – обладнання для виробництва пелюшок для тварин;   0 0  
8488 10 30 00 – обладнання для виробництва туалетного паперу;   0 0  
8488 10 40 00 – обладнання для виробництва паперових серветок;   0 0  
8488 10 50 00 – обладнання для виробництва одноразових простирадл   0 0  
8488 10 60 00 – обладнання для виробництва жіночих прокладок, тампонів   0 0  
8488 10 70 00 – обладнання з виробництва зубних щіток   0 0  
8488 10 80 00 – обладнання для виробництва та складання серветок з нетканого матеріалу   0 0  
8488 10 90 00 –  обладнання для виробництва мила, побутової хімії, косметики і парфумерії   0 0  
8488 20  – обладнання для виробництва будівельних матеріалів   0 0  
8488 20 10 00 – обладнання для виробництва будівельних і оздоблювальних матеріалів   0 0  
8488 20 20 00 – цементні заводи   0 0  
8488 20 30 00 – цегельні заводи   0 0  
8488 20 40 00 – обладнання для виробництва металочерепиці   0 0  
8488 20 60 00 – обладнання для виробництва сендвіч-панелей   0 0  
8488 20 70 00 – обладнання для виробництва будівельних блоків з пінобетону   0 0  
8488 20 80 00 – обладнання  з виробництва шпалер   0 0  
8488 20 90 00 – обладнання з виробництва пластикових труб   0    
8488 30  – обладнання для виробництва комплектуючих для будівництва   0 0  
8488 30 10 00 – обладнання з виробництва пластикових вікон, дверей;   0 0  
8488 30 20 00 – обладнання з виробництва алюмінієвих вікон, дверей   0 0  
8488 30 30 00 – обладнання для виготовлення пластикових профілів   0 0  
8488 30 40 00 – обладнання для випуску москітної сітки   0 0  
8488 40 – обладнання для продуктів харчування   0 0  
8488 40 10 00 – консервні заводи   0 0  
8488 40 20 00 – обладнання для виробництва й упакування продуктів харчування і напоїв   0 0  
8488 40 30 00 – обладнання з виробництва жувальної гумки   0 0  
8488 40 40 00 – обладнання для виробництва кукурудзяних пластівців   0 0  
8488 40 50 00 – обладнання з виробництва локшини швидкого приготування в різній упаковці   0 0  
8488 40 60 00 – обладнання для виробництва макаронних виробів   0 0  
8488 40 70 00 –  обладнання з виробництва томат-пасти   0 0  
8488 40 80 00 – обладнання з виробництва крохмалю   0 0  
8488 50 Обладнання  для виробництва товарів широко споживання   0 0  
8488 50 10 00 –  обладнання для виробництва одноразових запальничок   0 0  
8488 50 20 00 – обладнання з виробництва батарейок, акумуляторів   0 0  
8488 50 30 00 – обладнання з виробництва батарейок, акумуляторів   0 0  
8488 50 40 00 – обладнання для виготовлення вішалок для одягу   0 0  
8488 50 50 00 – обладнання для виробництва алюмінієвої фольги   0 0  
8488 60 Обладнання для переробки відходів   0 0  
8488 60 10 00 – обладнання для переробки, утилізації відходів, сміття   0 0  
8488 60 20 00 – обладнання для переробки сміття   0 0  
8488 60 30 00 – обладнання для переробки автомобільних акумуляторів   0 0  
8488 60 40 00 – обладнання для переробки пластикових пляшок;   0 0  
8488 70 – обладнання для виробництва альтернативних видів енергії   0 0  
8488 70 10 00 – обладнання для виробництва сонячних батареї   0 0  
8488 70 20 00 – обладнання для виробництва гідроелектро­станцій   0 0  
8488 70 30 00 – обладнання для виробництва  вітроелектро­станцій   0 0  
8488 70 40 00 – обладнання для виробництва  паливних брикетів   0 0  
8488 80 – обладнання для легкої промисловості   0 0  
8488 80 10 00 – текстильне  обладнання, обладнання для текстильної промисловості   0 0  
8488 80 20 00 – обладнання для виробництва швейної фурнітури   0 0  
8488 80 30 00 – обладнання для виробництва рукавичок, панчішні (шкарпеткові) в’язальні автомати   0 0  
8488 80 40 00 – обладнання для виробництва штучної шкіри   0 0  
8488 80 50 00 – обладнання для виробництва штучної шкіри   0 0  
8488 80 60 00 – обладнання з випуску застібок “блискавка”   0 0  
8488 80 70 00 – обладнання для виробництва ґудзиків   0 0  
8488 80 80 00 – обладнання для взуттєвих фабрик   0 0  
8488 80 90 00 – обладнання для виробництва беретів;   0 0  
8488 90 – обладнання для виробництва канцелярських товарів   0 0  
8488 90 10 00 – обладнання виробництва кулькових ручок   0 0  
8488 90 20 00 – обладнання для виробництва офісного паперу   0 0  
8488 90 40 00 – обладнання з виробництва конвертів   0 0  

 

ІІІ. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону:

1) привести свої нормативно-правові акти відповідно до цього Закону;

2) затвердити положення про Реєстр підприємств малих виробничих бізнес-парків;

3) центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову й митну політику, створити Реєстр підприємств малих виробничих бізнес-парків.

ПІСЛЯМОВА

або які закони потрібні українському народу
по дорозі до ЄС

Народ України здійснив свій вибір. Ми хочемо жити в європейській сім’ї, у якій права і свободи людини є найвищою цінністю, а вся державна система та громадяни живуть згідно з принципом верховенства права, у країні, де публічна адміністрація реально забезпечує права, свободи й законні інтереси фізичних і юридичних осіб, а не порушує їх.

На наш погляд, перші два чинники – європейський вибір Українського народу та всебічне панування принципу верховенства права – є аксіоматичними й не підлягають ревізії.

Проте обговоренню підлягає, яким чином рухатися до європейської сім’ї, з яким багажем туди вступати, яку модель соціально-економічного розвитку взяти за основу.

Звернемося до успішного світового досвіду. При цьому варто зазначити, що друга половина ХХ століття подарувала небагато успішних моделей реформування матерії держав і сотні випадків розчарування громадян (підданих) діями реформаторів. До останніх, на жаль, відноситься й український народ.

Три успішно проведені нами революції не призвели до панування принципу верховенства права й покращення добробуту. Чому так сталося? Питання є риторичним.

Розглянемо, як упроваджувалися успішні реформи в зарубіжних країнах.

План Маршалла – програма економічної розвитку країн західної Європи після Другої світової війни (1948-1951). Ключовими чинниками успіху плану було те, що США могли під час наступу комуністичної чуми та розрухи, до якої призвела війна, нав’язати країнам Західної Європи жорсткі умови надання допомоги, яких ті мали дотримуватися, а саме: 1) сприяти розвитку «вільного підприємництва»; 2) законодавчо заохочувати приватні іноземні інвестиції; 3) знижувати митні тарифи; 4) забезпечувати фінансову стабільність; 5) створити спеціальні фонди в національній валюті; 6) представляти регулярні звіти про використання коштів, що отримуються.

Практично можна стверджувати, що діяльність у сучасній Україні Міжнародного валютного фонду є такою, яка дещо нагадує за своєю сутністю реалізацію плану Маршала. Позитивним моментом плану Маршала є те, що за кілька років країну можна вивести з кризи. Проте необхідною умовою є готовність громадян країни, що отримують допомогу, терпіти соціальну несправедливість порівняно з громадянами країн-донорів – низькі зарплати, низькі соціальні стандарти; незахищеність вітчизняного виробника; ліберальне трудове законодавство, яке на низькому рівні захищає права працівників.

Для України, яка має нереформовану за своєю сутністю систему соціального забезпечення, додатковими умовами виділення кредитів МВФ є: підняття пенсійного віку та позбавлення спеціальних пенсій; позбавлення громадян пільг; заощадження коштів на освіті, науці й культурі; зниження митних тарифів, подальше підняття цін на енергоносії та тарифів.

Іншими словами – це перехід на засади ліберальної ринкової економіки без урахування української специфіки, що на наш погляд є неможливим.

Позитивний досвід, який слід презентувати, – це також успіхи економічно-соціального розвитку Гонконгу, який надалі запозичив Сінгапур, а потім і Китай та інші країни Південно-Східної Азії.

Дієвість урядової політики Гонконгу ґрунтувалася на теорії економічного лібералізму і реалізувалася шляхом: 1) створення дієвої законодавчої бази, яка сприяє вільному, ефективному розвитку економіки: а) сувора і ефективна відповідальність за порушення прав інвесторів; б) слабкість прав професійних союзів працівників; в) загальний високий рівень правопорядку, який жорстко підтримувався суспільством і державними органами; г) низькі податки; д) низькі соціальні стандарти, які гарантуються державою; 2) розроблення відкритої, недискримінаційної інвестиційної політики; 3) надання іноземним інвесторам податкових пільг і гарантій щодо вільного ввезення й вивезення капіталу та прибутків; 4) формування сучасної інфраструктури; 5) використання висококваліфікованих кадрів.

Іншими словами, основою економічно-соціальної розвитку держави за зразком Гонконгу є сильна державна влада, яка встановлювала жорстокий за методами здійснення правовий режим. В одних країнах такий режим установлювався демократичним шляхом (сам Гонконг), в інших – авторитарним (КНР, В’єтнам), у третіх – диктаторським (Сінгапур, Чилі).

Виникає питання: чи зможе Український народ використати досвід Гонконгу в повному обсязі? На наш погляд, ні. Це обґрунтовується тим, що ми є нацією вільних людей, які ненавидять будь-які моделі диктатури.

Польський досвід та інших держав Центральної Європи наочно показує, яких успіхів щодо добробуту громадян може досягти країна, яка беззастережно обрала європейські цінності.

Що ж робили поляки, і чого довгий час не робили ми?: 1) повна декомунізація і люстрація осіб, причетних до цієї ідеології; 2) об’єднання польської нації навколо однієї релігійної сили і шалене прагнення вступити в ЄС і НАТО; 3) реальна боротьба з корупцією, децентралізація місцевого самоврядування, недопущення виникнення інституту олігархів; 4) реформи економіки, які були спрямовані на розвиток малого й середнього підприємництва; 5) толерантність і хитрощі перед вступом Польщі в ЄС: отримання з європейських фондів 13 мільярдів євро, а після вступу – додатково, уже шляхом шантажу, щорічно майже 10 мільярдів євро; 6) це кошти не проїдалися і не розкрадалися, а йшли на розвиток інфраструктури, освіти, культури та підтримку розвитку малого і середнього бізнесу.

Без усякого сумніву, довід Польщі ми маємо широко використовувати для реформування. Проте слід розуміти, що світ і ЄС уже змінилися, і механічне запозичення досвіду Польщі є також неможливим.

ЄС переживає системну кризу, відповідно домогтися від Брюсселя значних коштів на розвиток не можливо. За іншими складовими успіху Польщі ми вже йдемо – наприклад, щодо декомунізації, децентралізації місцевого самоврядування, а інші маємо продовжити.

Однак треба розуміти, що такий шлях є тривалим. Як стверджують експерти, говорити про повноцінне членство України в ЄС можна років через двадцять. Це інтенсивний шлях розвитку, і повторити динаміку Польщі не вдасться.

Після вступу Україна буде перебувати на периферії ЄС з усіма похідними наслідками: низькі за розмірами ЄС зарплати, соціальні стандарти, і хоча значно краща ніж нині, але гірша ніж в інших країнах інфраструктура та ін.

Усе це призведе ще до більшої еміграції найкращих із нас. Наша держава буде поступово перетворюватися хоча й на цивілізовану, проте окраїну ЄС, у якій будуть проживати пенсіонери, молодь і чиновники (бюджетники), а більшість працездатного населення буде на заробітках у країнах-членах ЄС Західної та Центральної Європи, а також Великій Британії, США й Канаді.

Таким чином, план Маршала, досвід Гонконгу в більшості аспектах не може бути використаний Україною, а досвід Польщі є не дуже райдужним.

Виникає питання: чи є позитивний досвід, який би більше підходив нам? На наш погляд, є.

Досвід грузинського народу (2004-2008 рр.) засвідчує, що якщо позбавлятися російсько-планового минулого, проводити рішучі реформи, не звертати увагу на критику (зокрема в інституціях ЄС), навіть за три роки можна змінити країну – підняти економіку, позбавитися корупції, побудувати нову поліцію, освіту, науку, суддівську систему, забезпечити в країні безумовне домінування принципу верховенства права.

Що ж робили реформатори в Грузії і не робили наші?

1) у перші дні роботи нового парламенту пакетом приймалися закони: про створення антикорупційного трибуналу; про особливості кримінальної відповідальності олігархів, «злодіїв у законі» та високопосадовців-корупціонерів; про публічну службу, податковий кодекс; про відкликання парламентаріїв за корупцію чи невиконання передвиборчих обіцянок; 2) арештовувалися олігархи, їх рахунки й майно, найбільш багаті і впливові корупціонери; 3) знижувалися податки на 60%, на 90%, здійснювалася дерегуляція бізнесу, практично був повністю ліквідований корумпований нагляд і контроль у сфері господарювання; 4) арештованих олігархів й інших осіб, які нажили статки корупційним шляхом, але співпрацювали зі слідством і повернули до державного бюджету збитки, було звільнено від кримінальної відповідальності; 5) було скорочено кількість публічних чиновників утричі, а новим збільшено заплату до розумного рівня безбідного життя; 6) скасовано валютний контроль; 7) перекрито канали збагачення на війні; 8) запроваджено страхову медицину за принципом «гроші ходять за пацієнтом», що дало можливість без адміністративного втручання на засадах конкуренції підняти рівень охорони здоров’я, стимулювати будівництво нових медичних закладів; 9) в освіті запроваджено принцип «гроші ходять за студентом», 10) піднімаються зарплати й пенсії за рахунок збільшення поступлень до бюджетів від бізнесу, який буде зростати, адже будуть низькі податки, вільний обіг капіталу, захищеність бізнесу від чиновників і рейдерства; 11) було вирішено проблеми переселенців через будівництво за рахунок держави житла, інфраструктури, стимулювання будівництва підприємств; 12) запроваджено вільний обіг зброєю для законослухняних громадян.

Недоліком грузинського варіанту є те, що нова влада без судового рішення визначає певний прошарок громадян винними в незадовільному рівні життя більшості громадян. Це є неприпустимим: по-перше, до кримінальної відповідальності в Україні можна притягнути виключно фізичну особу, а не групу людей, не пов’язаних складом злочину як співучасники. По-друге, приватна власність, конфіскацію на яку не наклав суд, є недоторканною. Її вилучення в позасудовий спосіб навіть на основі якогось закону буде рішенням протиправним.

Тим самим наперед визнавати «олігархів» та осіб, які підозрюються в корупційному збагаченні, є неприпустимим рішенням. Підтримуючи всі інші пункти грузинського варіанту розвитку, ми не можемо з цим погодитися.

Наприклад, більшовики в 1917-1921 роках також грабували багатих без суду за своїми протиправними законами, що зрештою привело країну до повного краху. Крім того слід пам’ятати, що Україна як правонаступник УРСР продовжує мати правові зобов’язання перед правонаступниками тих осіб, майно яких було конфісковано більшовицьким урядом. Латвія, Литва й Естонія повернули його власникам. Нам це ще потрібно буде зробити. Ще раз підкреслюємо, що «Приватна власність» є недоторканною, поки інше не вирішить суд.

Таким чином, ці критичні положення в програмі слід замінити на інші – не менш ефективні, але такі, що перебувають у правовому полі. Тобто правовим способом без кримінального тиску залучити капітали багатих громадян для розвитку реального сектору економіки.

Одним із варіантів вирішенням цієї проблеми є ухвалення Верховною Радою України проекту Закону України «Про малі виробничі бізнес-парки», згідно з яким кримінально-адміністративні методи залучення коштів в економіку й бюджет замінюються цивільно-господарськими стимулами. Замість державного примусу використовуються методи державного заохочення й переконання щодо залучення коштів у заснування та розвиток експортно орієнтованих виробничих підприємств малих виробничих бізнес-парків. Нехай особи, які вклали кошти в реальну економіку України, багатіють, а їх робітники не тікають на заробітки до країн-учасниць ЄС, маючи достойну офіційну зарплату в Україні.

Утім ми не захищаємо олігархів і корупціонерів. Якщо є підозра їх причетності до корупції, то вони мають бути віддані суду. А новостворений антикорупційний суд і НАБУ мають здійснювати повернення набутих злочинним шляхом коштів і притягнення винних до кримінальної відповідальності. При цьому всі мають розуміти, що такі кошти не будуть значними. Українці вміють приховувати цінності від держави. Сотні роки бездержавності навчили нас це робити. Мета кримінального переслідування – це покарання злочинця, інші ж цілі, зокрема відшкодування збитків, є вторинними. Ще жодна держава за допомогою кримінального грабунку не побудувала правової держави.

Отже, ми пропонуємо вітчизняним партіям і блокам, політикам альтернативу – проект Закону України «Про малі виробничі бізнес парки», реалізація якого надасть можливість підняти економіку, забезпечити об’єднані територіальні громади фінансовим ресурсом для розвитку, особам, які нажили значні статки, – можливість зберегти і примножити свій капітал, а пересічним громадянам підприємства малих виробничих бізнес-парків наддадуть нові з достойною зарплатою робочі місця.

 

Директор Науково-дослідного

інституту публічного права,

професор Валентин Галунько

 

ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД
робочої групи, що розробляла проект Закону України «Про малі виробничі бізнес-парки»

ГАЛУНЬКО

Валентин Васильович

Науково-дослідний інститут публіч­ного права, директор, д.ю.н., професор, академік АН ВО України

 

КОВАЛЬСЬКА

Віта Володимирівна

Науково-дослідний інститут публіч­ного права, провідний науковий співробіт­ник, д.ю.н., с.т.с.
ЛЕВЧЕНКО

Діана Сергіївна

Науково-дослідний інститут публіч­ного права, науковий співробітник

 

НІКІТІН

Володимир Вікторович

 

Міністерство юстиції України,

заступник начальника управління

ХМІЛЬОВСЬКИЙ

Віктор Мечиславович

Спілка орендарів і підприємців України, к.с/г.н., заслужений економіст України

 

БИКОВЕЦЬ

В’ячеслав Михайлович

Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, генеральний директор

 

БЛАВДЗЕВИЧ

Олександра Юріївна

Український союз промисловців і підприємців, віце-президент, к.т.н.

 

БОГАЧУК

Вадим Іванович

 

журнал «Роботодавець»

 

БОЙКО

Олена Миколаївна

ДУ «Інститут економіки та прогно­зування НАН України», к.е.н., с.н.с., пров.н.с., Лауреат премії Президента України для молодих вчених
ЖУРАВЛЬОВ

Дмитро Володимирович

Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України,

Перший заступник директора, д.ю.н., доцент

ЗАГАРОВ

Микола Олександрович

Омельницька об’єднана територіальна громада, с. Запсілля Омельницької сільської ради Кременчуцького району, Полтавської області, в.о. старости

 

ІВАНОВА

Алла Сергіївна

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, старший викладач кафедри стратегії підприємств, к.е.н.

 

КАНДИБА

Сергій Володимирович

 

Громадська організація інвалідів «Велес»
КОНІЖАЙ

Роман Омелянович

помічник народного депутата Луценко Ірини Степанівни, к.ю.н.

 

ЛАГОДЗІНСЬКА

Валентина Іванівна

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України, науковий співробітник лабораторії організаційної та соціальної психології, к.псих.н.

 

ЛАГОДЗІНСЬКИЙ

Віталій Володимирович

Київський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спеціаліст, к.і.н.

 

МАЗУР

Ірина Іванівна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри підприємництва, д.е.н., професор
МІЩЕНКО

Анатолій Григорович

Київський університет туризму, економіки і права, декан факультету Міжнародних економічних відносин і менеджменту, к.е.н.

 

НАГОРНИЙ

Сергій Сергійович

 

Українська Конфедерація журналістів

 

ОКСІНЬ

Віталій Юрійович

Науково-дослідний інститут публічного права, заступник директора, к.ю.н.
ПАВЛЮКОВА

Олена Миколаївна

Громадська організація «Всеукраїнська Бізнес Конфедерація», голова правління

 

ПЄТКОВ

Сергій Валерійович

Донецький юридичний інститут МВС України, професор кафедри, д.ю.н., професор

 

РЕШЕТНЯК

Тетяна Іванівна

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, доцент кафедри стратегії підприємств, к.е.н.

 

СЛУХАЙ

Надія Михайлівна

Березанська міська рада,

керуючий справами виконавчого комітету

 

СОБОЛЬ

Євген Юрійович

Науково-дослідний інститут публічного права, старший науковий співробітник, д.ю.н., доцент

 

СОЛОДОВНІКОВА

Христина Кшиштофівна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

співробітник науково-дослідної частини юридичного факультету, к.псих.н.

 

СУМІН

Володимир Дмитрович

Спілка орендарів і підприємців України, генеральний директор
УСИК

Галина Олексіївна

Гречаноподівська територіальна гро­мада Широківського району Дніпропетровської області, голова

 

ФЕДОРЕНКО

Галина Вікторівна

Маловисківська об’єднана територіаль­на громада, інспектор відділу житлово-комунального господарства

 

ХУДОБІН

Сергій Михайлович

Український союз промисловців і підприємців, директор департаменту з корпоративної безпеки

 

ЧЕРЕПОВ

Леонід Володимирович

Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами Президента України, науковий співробітник (інтелектуальна власність) відділу організації медичної допомоги, к.т.н

 

ЧЕРНУХА

Марія Михайлівна

Комітет з питань промислової політики та підприємництва Верховної Ради України, експерт

 

ШЕВЧУК

Вікторія Ігорівна

Виконавчий комітет Фастівської міської ради, головний спеціаліст управління економіки та міжнародного співробітництва

 

ШЕПЕТЬКО

Сергій Анатолійович

Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України, заступник Керівника Центру, к.ю.н., доцент


Розповсюджується безкоштовно

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
ПУБЛІЧНОГО ПРАВА