Система адміністративних суддів та принципи адміністративного судочинства: лекція для студентів 4 курсу доктора юридичних наук, професора, голови Академії адміністративно-правових наук Валентина Галунько

Система адміністративних суддів та принципи адміністративного судочинства

Питання лекції:
  1. Система адміністративних судів
  2. Поняття та сутність принципів адміністративного судочинства
  3. Принцип верховенства права в адміністративному процесі
  4. Галузеві принципи адміністративного процесу
  1. Система адміністративних судів

Будь-яка державно-правова інституція має свою систему. Не є виключенням із цього й адміністративні суди.
Конституцією визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічних правових відносин в Україні діють адміністративні суди (ст. 125 Конституції). Статтею 4 КАС України визначено адміністративний суд як суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ, переданих на вирішення адміністративного суду публічних правових суперечок. Визначення публічного правового спору наведено у КАС України.
Публічно-правовий спір – це конфлікт, у якому хоча б одна сторона здійснює публічні владні управлінські функції, зокрема на виконання делегованих повноважень, і він виникає у зв’язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, що уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і конфлікт виник у зв’язку з наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу чи процесу референдуму, і конфлікт виник у зв’язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.
Уявлення про систему адміністративних судів в Україні можна скласти з системного аналізу положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.
За змістом його положень систему адміністративних судів складають:
– місцеві адміністративні суди – місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди;
– апеляційні адміністративні суди;
– Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
Організаційно-правові засади функціонування судової системи під час здійснення адміністративного судочинства:
Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).
Місцевими адміністративними судами є місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди. Станом на 01.01.2018 до мережі місцевих адміністративних судів належать:
– окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим;
– окружні адміністративні суди в областях,
– окружні адміністративні суди міст Києва та Севастополя.
Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їхнього розгляду визначаються КАС України.
Апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є апеляційні адміністративні суди, які утворюються у восьми апеляційних округах.
У випадках, визначених КАС України, апеляційні адміністративні суди діють як суди першої інстанції. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ.
Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про обрання секретаря судової палати ухвалюються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду.
Повноваження апеляційного суду визначено у статті 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за приписами якої апеляційний суд:
  • здійснює правосуддя в порядку, установленому процесуальним законом;
  • аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, інформує про результати узагальнення судової практики відповідні місцеві суди, Верховний Суд;
  • надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства та ін.
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, – як суд першої чи апеляційної інстанції у порядку, установленому процесуальним законом; здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики; звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України; забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, тощо.
У складі Верховного Суду діє Касаційний адміністративний суд, до складу якого входять судді відповідної спеціалізації. У ньому створюються окремі палати з урахуванням спеціалізації суддів для розгляду справ щодо: – податків, зборів та інших обов’язкових платежів; – захисту соціальних прав; – виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян. Інші палати створюються за рішенням зборів суддів касаційного суду.
  1. Поняття та сутність принципів адміністративного судочинства

Принципи адміністративного судочинства – це основні засади організації діяльності адміністративного суду, які відбивають її специфіку і зміст; основні положення з питань здійснення правосуддя в адміністративних справах, закріплені в нормах адміністративно-процесуального права.
У науці адміністративного судочинства принципи адміністративного судочинства поділяють на три великі групи:
1) загальні, що відбивають найбільш загальні засади створення та функціонування адміністративної юстиції в соціально-правовому середовищі, формують загальне уявлення про цей інститут, його місце в системі адміністративного права та державної влади (системного функціонування, правозаконності, демократичності, гласності, прозорості, доцільності, публічно-правової зумовленості);
2) організаційні, що стосуються організаційних засад існування адміністративної юстиції (територіальності, спеціалізації та автономності, єдності та інстанційності);
3) процесуальні, що визначають процедуру розгляду справ в органах адміністративної юстиції (рівності процесуальної правосуб’єктності сторін, державного гарантування процесуальних прав сторін, усності та безпосередності розгляду справи, об’єктивності адміністративно-юрисдикційного розгляду справи, диспозитивності та змагальності, дискреційної пов’язаності адміністративного суду вимогами скарги та повноти дослідження справи, поєднання колегіального та одноосібного розгляду справ, гласності і безпосередності розгляду справи, офіційності, обов’язковості рішення суду, повного фіксування судового процесу технічними засобами, раціональної процесуальної форми, неможливості процесуального сумісництва, судової істини, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судового рішення).
Проте найпоширенішою є класифікація за характером закріплення та застосування, згідно з якою принципи можна поділити на загальні та галузеві.
Така неоднозначність наукових поглядів на класифікацію принципів адміністративної юстиції пояснюється передусім непослідовністю законодавця, який у нормативно-правових актах різного рівня узагальнення (у Конституції України, Законі України «Про судоустрій і статус суддів» та в КАС України) закріпив різні за значенням вихідні засади судочинства.
Так, Конституція України, закріплюючи основні засади судочинства, установлює загальні засади судочинства:
1) верховенство права;
2) законність;
3) державна мова судочинства;
4) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
5) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя;
6) право людини на свободу та особисту недоторканність; 7) з’ясування істини;
8) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист;
9) презумпція невинуватості;
10) свобода від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів;
11) здійснення правосуддя виключно судами; 12) участь народу у здійсненні правосуддя;
13) незалежність і недоторканність суддів, підкорення їх лише закону;
14) змагальність сторін, свобода у наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їхньої переконливості;
15) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
16) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом;
17) обов’язковість рішень суду.
У розділі І Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що основними засадами здійснення правосуддя в Україні є:
1) незалежність і безсторонність судів;
2) верховенство права;
3) доступність правосуддя;
4) здійснення правосуддя виключно судами;
5) самостійність і незалежність судів;
6) право на судовий захист;
7) право на повноважний суд;
8) рівність перед законом і судом;
9) правова допомога під час реалізації права на справедливий суд;
10) гласність і відкритість судового процесу;
11) державна мова судочинства і діловодства в судах;
12) обов’язковість судових рішень;
13) право на оскарження судового рішення;
14) одноособовий та колегіальний розгляд справ.

 

  1. Принцип верховенства права в адміністративному процесі

Принцип верховенства права є одним з основоположних принципів правопорядку Української держави, закріплений він у статті 8 Конституції України. Його дія поширюється на всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб у сферах нормотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності. Водночас цей принцип є юридично обов’язковою нормою найвищого рівня.
Після ухвалення Конституції України основоположний принцип конституційного устрою став правовою нормою. Так, Кодекс адміністративного судочинства встановлює, що суд у вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Рішення Європейського суду з прав людини стали обов’язковими для України після ратифікації Європейської конвенції з прав людини 1997 року та ухвалення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» 2006 року.
Верховенство права має такі складові:
  • є своєрідним запобіжником від свавілля держави, її органів чи посадових осіб стосовно громадянина;
  • передбачає рівність усіх громадян перед законом;
  • означає, що свободи людини не є наслідком ухвалених у нормативних актах гарантій.
Навпаки, норми офіційних документів є наслідком природних прав особи. Лише доктрина природного права є джерелом розуміння того, що права людини й основоположні свободи не надані державою своїм громадянам права у вигляді створених нею норм права – це природні права, що властиві людині від природи та належать їй як творінню Природи, а не як члену суспільства, і тому вони є невідчужуваними.
Важливим прикладом сутності верховенства права як принципу українського конституційного права є зокрема частина друга статті восьмої Конституції України, де закріплено принцип ієрархії юридичних норм. Він як складова принципу верховенства права скерований на забезпечення узгодженого характеру всієї юридичної системи, що є важливим у ситуації, коли правові норми різних нормативних актів не узгоджуються між собою або суперечать одна одній. Зміст принципу ієрархії юридичних норм полягає в тому, що Конституція України наділена найвищою юридичною силою, тобто вона стоїть над законами і всіма підзаконними актами, а також над міжнародними договорами.
Особливостями принципу верховенства права є те, що:
– найвищою цінністю є Людина, її права і свободи, усі ж інші цінності, зокрема держава і закон, є вторинними;
– законодавство і право не тотожні, нормативний акт, який порушує права і свободи людини, є неправовим і не підлягає виконанню, його виконання є карним;
–  законодавство, що відповідає теорії природного права, підлягає беззаперечному виконанню, а невиконання є караним;
– принцип верховенства права визначає зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема суду та суб’єктів публічної адміністрації.
Отже, значення принципу верховенства права в адміністративному праві полягає в тому, що суб’єкти публічної адміністрації та судді визнають право як найвищу цінність, що забезпечує права і свободи приватних осіб та публічний інтерес суспільства.
Завдання забезпечити узгоджений характер усієї юридичної системи в умовах співіснування суперечливих норм покладається насамперед на судову владу та суб’єктів публічної адміністрації в процесі здійснення виконавчої діяльності.
Особлива роль у системі інституційного забезпечення верховенства права відведена адміністративному судочинству. Принцип верховенства права є первинним системотвірним принципом адміністративного судочинства.
Він полягає в тому, що в разі застосування адміністративним судом положень нормативно-правових актів, які обмежують або порушують права, свободи та законні інтереси особи, або в разі тлумачення їх у такий спосіб рішення, винесене в такій справі, має визнаватися недійсним.
Зміст принципу верховенства права в адміністративному судочинстві включає такі елементи:
1) можливість звернутися до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів безпосередньо на підставі Конституції України;
2) забезпечення розгляду й вирішення публічно-правового спору в адміністративному суді за відсутності законодавства, що регулює спірні відносини, його неповноти, неясності чи суперечливості;
3) застосування в діяльності адміністративного суду судової практики Європейського суду з прав людини.
У своїй сукупності ці елементи створюють підґрунтя для реалізації загальнолюдських цінностей, зокрема справедливості в публічно-правових відносинах.
Адміністративні суди мають перевіряти адміністративні акти, дії або бездіяльність органів влади та її посадових осіб на відповідність Конституції й законам України.
Повага до прав людини та забезпечення доступу до правосуддя є двома обов’язковими умовами для реалізації принципу верховенства права й розвитку інституційних механізмів його забезпечення, особливо слід відзначити в цьому роль адміністративного судочинства. Запровадження в Україні системи адміністративного судочинства є одним із найбільш значущих кроків на шляху утвердження верховенства права в нашій державі. Значний позитивний внесок у цьому процесі належить законодавчому забезпеченню утвердження верховенства права в Кодексі адміністративного судочинства, в якому виписано структурні одиниці принципу верховенства права (статті 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 235, 237).
Механізмом забезпечення дієвості верховенства права в українській юридичній системі є конституційний принцип, відповідно до якого норми Конституції є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. З цього випливає, що нормами прямої дії в Конституції є лише ті норми, що стосуються прав і свобод людини і громадянина.
Отже, звернення до суду безпосередньо на підставі конституційних норм прямої дії гарантовано лише для захисту прав і свобод людини і громадянина, а не для їх обмеження.
 
  1. Галузеві принципи адміністративного процесу

У статті 2 КАС України закріплено галузеві принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах України. Зокрема, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:
  • верховенство права;
  • рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
  • гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
  • змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі;
  • обов’язковість судового рішення;
  • забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
  • забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом;
  • розумність строків розгляду справи судом;
  • неприпустимість зловживання процесуальними правами;
  • відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до статті 8 КАС України учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Застосування принципу рівності учасників адміністративного процесу перед законом і судом має деякі особливості, які полягають в активній ролі суду у розгляді справ, що зумовлено публічноправовим характером справ адміністративної юрисдикції, а це своєю чергою забезпечує баланс можливостей осіб, які беруть участь у справі, та принцип рівності учасників процесу перед законом і судом.
Під цим принципом згідно зі змістом п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції слід розуміти процесуальні можливості осіб, які беруть участь у справі, вчиняти діяння, спрямовані на доведення обґрунтованості та переконливості своєї правової позиції щодо предмета спору.
Власне, поведінка осіб, які беруть участь у справі, зумовлена їхнім ставленням до предмета адміністративної справи і визначається процесуальним становищем, що за своєю метою, як правило, має протилежний характер, а це своєю чергою об’єктивно визначає наявність змагальності між ними як конкурувальними суб’єктами спірних правовідносин.
Тобто правова природа адміністративного судочинства, яка передбачає наявність такої категорії, як «спір», зумовлює виникнення змагальності на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та КАС України.
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Принцип гласності закріплено п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції як загальний принцип судочинства та ст. 10 КАС України як один з основних принципів адміністративного процесу.
Відповідно до статті 10 КАС України розгляд справ в адміністративних судах здійснюється відкрито, крім випадків КАСУ. Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Від особи, яка бажає бути присутньою в судовому засіданні, забороняється вимагати будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу.
Особи, які бажають бути присутніми в судовому засіданні, допускаються до зали судового засідання до початку судового засідання та під час перерви.
Суд може видалити із зали судового засідання осіб, які перешкоджають веденню судового засідання, здійсненню прав або виконанню обов’язків учасників судового процесу чи судді, порушують порядок.
Особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- й аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених КАС України.
Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи беруть участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов’язковому порядку.
Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання мають здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання та здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав. Розгляд справи в закритому судовому засіданні здійснюється в разі, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, потреби захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, визначених законом. Про розгляд справи в закритому судовому засіданні постановляється ухвала.
Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або оголосити закритою його частину. Розгляд справи та вчинення окремих процесуальних дій у закритому судовому засіданні відбувається з дотриманням правил здійснення адміністративного судочинства.
Під час такого розгляду можуть бути присутні лише учасники справи, а в разі потреби – свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі. Суд попереджає зазначених осіб про обов’язок не розголошувати інформацію, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувається в закритому судовому засіданні.
Використання систем відеоконференцзв’язку та транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет у закритому судовому засіданні не допускається. Якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація, для забезпечення нерозголошення якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувались у закритому судовому засіданні, вже є публічно доступною або обмеження доступу до інформації є безпідставним чи не відповідає закону, суд постановляє ухвалу про подальший розгляд справи у відкритому судовому засіданні.
Суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених КАС України.
За приписами статті 11 КАС України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Будь-яка особа, що не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, установленому законом. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, які подали апеляційну чи касаційну скаргу на відповідне рішення, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії судових рішень у порядку, передбаченому КАС України.
Інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) або будь-якої іншої заяви або клопотання у справі, зокрема особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого, є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
У разі постановлення судом ухвали про розгляд справи в закритому судовому засіданні інформація щодо справи не розкривається, окрім відомостей про сторони, предмет позову, дату надходження позовної заяви, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого.
При цьому під час розкриття інформації щодо такої справи не можуть бути оприлюднені такі відомості:
– місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номерів телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, реєстраційний номер облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;
– реєстраційні номери транспортних засобів;
– номери банківських рахунків, номери платіжних карток;
– інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні. Ці відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.
Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні передсудом їхньої переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це потрібно для захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічних правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, установлених КАС України. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, окрім тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначених законом заходів, потрібних для з’ясування всіх обставин у справі, зокрема щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Обов’язковість судового рішення
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їхніми об’єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення зумовлює відповідальність, установлену законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи
Касаційному оскарженню підлягають як судові рішення суду першої інстанції, що були змінені, залишені без змін або скасовані без винесення нового рішення судом апеляційної інстанції, так і судові рішення апеляційної інстанції, винесені у справі після її перегляду.
Такі рішення можуть бути оскаржені повністю або частково.
Право на касаційне оскарження є безумовним, тобто таким, що належить усім визначеним цією статтею суб’єктам. Це право не може бути обмеженим, оскільки є одним із принципів адміністративного судочинства (ст.13 КАС України), що вказує на його засадничий характер.
Водночас серед окремих категорій адміністративних проваджень у яких регламентовані КАС України, можна знайти справи, у яких касаційне оскарження виключається.
Наприклад, справи пов’язані з виборчим процесом чи процесом референдуму. Відповідно до ст. 272 КАС України судове рішення суду апеляційної інстанції у цій категорії справ є остаточним.
Розумність строків розгляду справи судом
За приписами п.11 ч.1 статті 4 КАС України, розумний строк – найкоротший строк розгляду й вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічних правових відносинах.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами Такими діями можуть бути визнані:
  • подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, що вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
  • подання декількох позовів до одного й того ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
  • подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета суперечки або в суперечці, що має очевидно штучний характер тощо.
Відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалено судове рішення. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних із розглядом справи.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видання судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень:
– на професійну правничу допомогу;
– на сторін та їхніх представників, що пов’язані з прибуттям до суду;
– пов’язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз;
– пов’язаних із витребуванням доказів, проведенням огляду доказів, забезпеченням доказів;
– пов’язаних з учиненням інших процесуальних дій або підготовкою розгляду справи.

Питання для самоконтролю

  1. Якими нормативно-правовими актами визначається система адміністративних судів України?
  2. Схарактеризуйте організаційно-правові засади функціонування судової системи під час здійснення адміністративного судочинства.
  3. Визначте систему адміністративних судів і поясність принцип її побудови.
  4. У чому полягає значення принципів адміністративного процесу?
  5. У чому полягає значення принципу верховенства права для адміністративного процесу?
  6. Як співвідносяться принцип верховенства права та законності?
  7. окресліть значення принципів адміністративного судочинства»..
  8. У яких випадках і чому суд може вийти за межі позовних вимог?
  9. Чим викликана вимога дотримання розумного строку в розгляді адміністративних справ і в чому вона полягає?

Література для поглибленого вивчення

  1. Ковалів М., Гаврильців М., Стахура І. Адміністративне судочинство: навч. посібник. Львів: ЛьвДУВС, 2014. 596 с.
  2. Чаку Є. Оптимізація організації та функціонування адміністративних судів в Україні : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07. Дніпропетровськ, 2012. 181 с.
  3. Пчелін В. Організація адміністративного судочинства України:правові засади : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2017. 40 с. 433
  4. Авер’янов В. Б. Утвердження принципу верховенства права у новій доктрині Українського адміністративного права. № 11 (61). С. 57-63.
  5. Галунько В. Олефір В., Гридасов Ю. та ін. Адміністративне право України: у 2-х т.: підручник Т. 1.: Загальне адміністративне право. Академічний курс. Херсон: ХМД, 2013. С. 396 с. 4. Дзюндзюк В. та ін. Публічне адміністрування в Україні. 2011. http://economics.studio/derjavne-upravlinnya-munitsipaln
  6. Європейські принципи державного управління. Публікація СІГМА. №27. 1999. http://www.sigmaweb.org/publications/Sergei_ Rus_SP27_99Rev1
  7. Томкіна О. Принцип доброчесності державної влади: постановка проблеми. Вісник Національної академії правових наук України. № 1 (76). 2014-6. С. 65-72.
  8. Що є належне урядування? Центр політико-правових реформ. 2015. http://pravo.org.ua/ua/news/2600-
  9. Адміністративне судочинство : навч. посіб. за заг. ред. Н. Писаренко. Харків: Право, 2016. 312 с.
  10. Адміністративне судочинство : навчальний посібник / за заг. ред. проф. О. Рябченко. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2014. 304 с.
  11. Принципи адміністративного судочинства та їх класифікація. Право і суспільство. 2016. № 2. С. 132-139.