Тел: +3 8(044) 228-10-31
Пошта: sipl@email.ua

Юридичний популізм

ЮРИДИЧНИЙ ПОПУЛІЗМ

У статті розкрито правову природу юридичного популізму, як типу розуміння права політиками і громадянами з низьким рівнем економічної культури та правосвідомості в основі якого лежить соціологічний підхід, що включає до правових норм тільки ті законодавчі положення й інші соціальні норми, які забезпечують лідеру політичної сили популярність серед не заможних громадян, усе це підкріплюється позитивними нормами, які забезпечують проведення популістичних заходів та психологічною пропагандою, що тільки сильний лідер може забезпечити добробут і правопорядок.

Ключові слова: громадянин; добробут; політика; популізм; право; юриспруденція.

Галунько В. Юридический популизм

В статье раскрыта правовая природа юридического популизма, как типа правопонимания политиками и гражданами с низким уровнем экономической культуры и правосознания в основе которого лежит социологический подход, включающий в правовые нормы только те законодательные положения и другие социальные нормы, которые обеспечивают лидеру политической силы популярность среди не состоятельных граждан, все это подкрепляется нормами позитивизма, которые обеспечивают проведение популистских мер и психологической пропагандой, что только сильный лидер может обеспечить благосостояние и правопорядок.

Ключевые слова: гражданин; благосостояние; политика; популизм; право, юриспруденция.

Halunko V. The legal populism

The Article disclose the legal nature of the legal populism. The Legal populism is a type of legal thinking politicians and citizens with low culture and economic justice. The basis of legal populism is a sociological approach, which includes the legal provisions of the legislative provisions and other social norms that provide party leaders popular among the poor citizens. This reinforced by positive norms that provide event populism and psychological propaganda only a strong leader can ensure prosperity and order.

Keywords: citizen; Jurisprudence; policy; populism; right; wealth.

Актуальність дослідження. В умовах сьогодення проблема популізму в Україні стала провідною. Демократичний устрій держави, при не зрілому громадянському суспільстві провокує популізм в політиці, в першу чергу в період виборчих компаній [1; 2; 3; 4]. Коли більшість кандидатів і політичних сил обіцяють виборцям усе і зразу. При цьому популізм приносить значну шкоду самим громадянам і в першу чергу самим бідним із них. І ось чому? Влада в умовах ринкової економіки нічого не виробляє, вона забирає частину доходів в одних осіб та через податки перерозподіляє іншим, або включає друкарський станок та друкує не підкріпленні продукцією гроші. А це інфляція. Якщо інфляція велика усіма громадянами сплачується прихований інфекційний податок [5].

На слушну думку Тараса Березовця, популізм серед політиків популярний тому, що на такі обіцянки завжди є попит, натомість відповідальність за їхнє невиконання радше моральна, але точно не юридична [6]. Так дійсно, за популізм, на наш погляд, не можна встановлювати кримінальну відповідальність, однак і залишати його за межами правового впливу буде не виваженим рішенням. Тим самим, проблема популізму потребує юридичного врегулювання.

Аналіз останніх досліджень. Проблему популізму в своїх працях аналізували вчені та журналісти Т. Березовець, А. Ковтюк, П. Порошенко, Л. Петражицький, В. Теремко, С. Тігіпко, С. Фурса, А. Munro та ін. Проте, безпосередньо проблему юридичного популізму вони не аналізували, а зосереджували свої зусилля на більш загальних, спеціальних чи суміжних викликах.

Виклад основних положень. В юридичній науці є категорії, які значно міняють своє значення на протязі відносно не великого часу. Наприклад в філософії права такою категорією є «позитивізм», який знаходив своє утвердження на початку ХІХ століття на противагу «негативним» уявленням на спекулятивну філософію та крайні форми містицизму [7; 8]. В середині ХХ століття після знищення радянським режимом в результаті голодомору 1932/1933 роках більше 5 мільйонів українців [9] та протиправного (однак законного з погляду позитивізму) засудження до різних видів позбавлення або обмеження волі мільйонів громадян, створення концентраційних таборів смерті нацисткою Німеччиною на знищення в них мільйонів людей [10], ця категорія втратила свою позитивну сутність не змінюючи назви.

В умовах сьогодення теорія позитивізму є сталим основоположним інститутом правознавства, яких не доцільно класифікувати за критерієм корисності з позитивної чи з негативної сторони. Він є одним із засобів для розуміння права юристами, разом із теорією природного права, соціологічною теорією [11] та психологічними підходом [12; 13].

В нашому дослідженні юридичної природи популізму, не виникає сумніву, що він є невід’ємною частиною правознавства, так як не може існувати за межами держави і права. Однак виникає питання: «юридичний популізм», що це теорія праворозуміння, принцип права, інструментарій права чи юридичне правопорушення?

У британській енциклопедії Андре Манро розкриває позитивні (історичні) та негативні (сучасні) риси популізму. З історичного погляду популізм є політичною програмою або рухом, яка має своєю метою забезпечення прав простих людей щодо їх рівності у можливостях з привілейованою елітою. У своїй найдемократичнішій формі, популізм прагне захищати інтереси й підвищувати правовий статус пересічних громадян, шляхом проведення реформ, а не революцій. У США цей термін застосовувався до програми народницького руху 1892 року. Деякі з цих ідей пізніше знайшли своє правове оформлення у формі федеральних законів та конституційних поправок, наприклад, впровадження шкали прогресивної системи оподаткування в залежності від розміру доходу. Народницький попит прямої демократії через місцевий референдум за народною ініціативою також став правовою реальністю завдяки американському народницькому (пополістичному) руху в низці американських штатів [14].

До негативних рис сучасного популізму Андре Манро відносить наступне, що ми зараз і проаналізуємо. Популізм поєднує в собі елементи лівих і правих поглядів, які найчастіше базуються на авторитарній політиці харизматичного лідера, який втілює таку політку в життя з метою зміцнення своєї власної влади. В такій персоналізованій формі політичні партії втрачають своє значення, і вибори стають підтвердженням повноважень лідера, а не відображають політичні погляди громадян.

З другої половини ХХ-століття, популізм повністю втрачає свої корисні властивості і починає ототожнюватися з одіозними політичними силами, в першу чергу латиноамериканських лідерів, таких як Х. Перон (Аргентина), Ж. Варгас (Бразилія), У. Чавес (Венесуела) [14]. Наприклад, Політика уряду У. Чавеса включала ряд масштабних соціальних програм, у тому числі по створенню систем загальної освіти та охорони здоров’я. Уряд встановив контроль над державною нафтовою компанією, прибутки якої мали б спрямуватися на будівництво лікарень й шкіл, боротьбу з неписьменністю та ін. [15; 16]. Результатом такої діяльності були, так звані, успіхи навпаки, а саме брак основних продуктів харчування (цукру, молока, бобів та ін.), один з найвищих темпів інфляції в Латинській Америці, висока дитяча смертність. Не говорячи вже про грубі порушення прав людини, зокрема розстріл військовослужбовцями національної гвардії Венесуели, в квітні 2002 року мільйонної демонстрації протесту [17].

Наведені вище дані є наглядним прикладом до яких негативних наслідків для простих громадян може привести реалізація на практиці популістичної програми політичного авантюриста.

На наш погляд, прикладами популістичних авантюристів у новій та новітній світовій історії є В. Ленін, А. Гітлер, Кім Ір Сен, М. Каддафі, С. Хусейн, Ф. Кастро, В. Путін, Абу Бакр. Усі вони приходили до влади на популістичних гаслах побудови справедливого суспільства, турботи про простих людей, шляхом конфіскації майна у багатих та перерозподілу їх бідним. Однак результат був завжди один і той самий, – горе, голод і смерть для тих, хто підтримував прихід їх до влади, не говорячи вже про грубе порушення прав і свобод опозиціонерів.

Таким чином, як показує історичний досвід популізм є страшним викликом сучасності. Політики популісти наносять значну шкоду громадянам.

Не уберігся від популістичної западні й український народ. Як говорить професор В.М. Бевзенко: «Хто не знає історії, той її повторює». На початку ХХI століття в політичну еліту вітчизняного суспільства на популістичних гаслах (підняття заплати бюджетникам, відмови від призиву в Збройні Сили України, виплата громадянам заощаджень втрачених в ощадбанку СРСР) стрімку увійшла нова політична сила [18]. І хоча український народ з часом розібрався і ця політична сила втрачає свій рейтинг. Проте, шкода була задана державі значна. Зокрема, це намагання знищення малого підприємництва, коли в 2005 році, заради виконання популістичних обіцянок щодо підняття зарплати бюджетникам, заднім числом було уведено ПДВ для малого бізнесу, який працював на спрощеній системі оподаткування.

Методами діяльності популістичних політиків є сіяння в народі страху, що тільки вони можуть врятувати країну та забезпечити добробут громадянам, обіцянка відібрати власність у багатих і перерозподіли її бідним. Тим самим, такий політик отримує популярність серед бідних громадян з низьким рівнем економічної культури і правосвідомості. При цьому популіст не мислить стратегічно: до яких наслідків приведене реалізація його програми? А результатом, (в кращому випадку!) буде висока інфляція й значний державний борг [14]. В гіршому голод, війна, смерть ні в чому не винних осіб. Зокрема, не треба забувати, що війська В. Путіна окупували Автономну республіку Крим під популістичними гаслами високих пенсій і зарплат бюджетникам. На це теж слід ще раз звернути пильну увагу.

Розглянемо чому ж політична категорія «популізм» має й юридичну складову? Як відомо із теорії права норми права врегульовують не усі, а тільки найважливіші суспільні відносини, які багаторазово повторюються. Не виникає сумніву, що до таких відносин відноситься виборче право, конституційно-правові та адміністративно-правові норми, які регулюють діяльність Народних депутатів України, виконавчо-розпорядчу діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Усі ці відносини може як основоположний стрижень пронизувати популізм. Коли політики, чиновники органів виконавчої влади й місцевого самоврядування в силу свого хибного переконання (немає значення щиро чи навмисно) планують та втілюють в життя популістичні заходи при здійсненні законодавчої діяльності, надання адміністративних послуг та здійснення виконовчо-розпорядчої діяльності.

Таким чином, популізм з погляду права не може бути процедурою, методом чи формою діяльності публічної адміністрації. На нашу думку популізм, з погляду права є різновидом типу праворозуміння.

Праворозуміння – це сукупність основоположних ідей та принципів, які лежать в основі правового життя суспільства [19, c. 136]. Класичними типами праворозуміння сучасності є теорія природнього права, позитивізм, соціологічний і психологічні підходи до розуміння права. Саме на їх основі базуються (формуються) усі інші підходи праворозуміння. Наприклад, так зване марксистське розуміння права базувалось на теорії позитивізму та соціологічній теорії права, при повному ігноруванні теорії природної права, яке було замінене теорію класовою боротьби.

В свою чергу особи, які сповідують популістичне право розуміння за основу беруть соціологічний підхід до права, включаючи до нього тільки ті законодавчі положення соціальних норм, які забезпечать їх лідеру популярність серед не заможних громадян з не достатнім рівнем економічної культури і правосвідомості. Усе це підкріплюється позитивними нормами, які забезпечують проведення популістичних заходів та підкріплюються психологічною теорією, квінтесенцією якої є те, що тільки сильний лідер може забезпечити добробут і правопорядок. Практично у більшості випадків популістичні сили діють не у правовий спосіб, а користуються принципом популістичної доцільності.

В цілому треба, зазначити, що популізм виникає не на цілинному ґрунті, а для його розквіту потрібна певна соціальна основа:

1) значене розшарування суспільства – наявності не великої кількості дуже багатих громадян і багатьох незаможних;

2) пережитками минулих епох коли громадяни звикли розраховати на державне забезпечення чи найману працю за бюджетні кошти, а не засновують власний бізнес;

3) не достатньою економічною культурою і правосвідомістю громадян, коли вони у всіх своїх бідах звинувачують правлячу владу, не роблячи самостійних зусиль для збагачення за рахунок своєї підприємницької праці та приведення до влади в результаті виборів не популістичних політиків, а гідних лідерів, що знатні навести лад в державі;

4) наявність значного рівня корупції й відсутність соціального ліфту, коли до влади не мають можливості приходити нові особистості, з новими поглядами, креативними ідеями тощо;

5) наявності розумних, однак не порядних політиків, які уміло маніпулюють думкою не зрілого громадянського суспільства, замість того щоб здійснювати підвищення політичної культури громадян, вони потурають гіршим їх якостям: бажанням кращого матеріального достатку без збільшення ефективності праці тощо.

В умовах сьогодення, важко з погляду політичного рейтингу приходиться тим політикам, які ризикують проводити не популістичні реформи. На жаль, можемо навести тільки два випадки коли вітчизняні політики з високим рейтингом пішли на непопулярні реформи. Так С. Тігібко в 2011 році продавив дуже потрібну вітчизняному суспільству пенсійну реформу, в результаті чого пенсійний вік був піднятий [20]. Ми повинні відати шану цій людині, він практично пожертвував своїми політичними амбіціями заради блага народу. Інший приклад, А. Яценюк провів в 2015 році енергетичну реформу, одним із необхідних результатів якої стало підвищення ціни газу для населення. Як результат не зрілого громадянського суспільства, рейтинг його політичної сили знизився на порядок. Проте, без таких, в прямому сенсі, героїв від політики український народ ніколи не стане заможнім. Не ринкові (популістичні) відносини тяжким тягарем лягає на плечі усіх громадян перетворюючи їх на жебраків бідної держави.

Виникає, питання, що треба зробити вітчизняному громадянському суспільству і правлячій владі, щоб виправити такий негативний стан справ:

По-перше, це прищеплення усім громадянам хоча б мінімальної економічної культури:

1) що б вони зрозуміли, що держава з ринковою економікою нічого не виробляє, вона тільки забирає частину доходу в одних осіб (платників податків) та перерозподіляє іншим (пенсіонерам і працівникам бюджетної сфери), відповідно, перед тим як підвищувати соціальні стандарти першим має зростати дохід у других. В іншому випадку таке підвищення приведе до інфляції і зростання цін, або (та) ляже тяжким тягарем виплати державного боргу нашими дітьми;

2) ліквідація усіх пільг. Нічого безкоштовного не буває. Якщо хтось користується пільгою і не платись за послугу (товар) взагалі чи менше собівартості, то за нього платить інша особа. Іншими словами тягар оплати за пільгу перекладається з однієї бідної особи та іншу, інколи ще більш бідну. Якщо суспільство вважає, що певна категорія осіб має право на відзначення їх заслуг, то такі особи мають отримувати «живі» кошти з державного чи місцевого бюджетів.

По-друге, підняття правосвідомості громадян, що б вони розуміли, що єдиним джерелом влади є народ – громадяни України, які мають право голосу. В цьому контексті треба займати активну політичну позицію: у повному обсязі використовувати своє активне і пасивне виборче право. Іншими словами обізнано приймати участь у голосуванні і самим висуватися кандидатами у депутати.

В цілому, громадяни України мають відправити на смітник політичної історії популістичні партії і блоки та їх лідерів.

Висновок: Юридичний популізм – це тип розуміння права політиками і громадянами з низьким рівнем економічної культури та правосвідомості в основі якого лежить соціологічний підхід, що включає до правових норм тільки ті законодавчі положення й інші соціальні норми, які забезпечують лідеру політичної сили популярність серед не заможних громадян, усе це підкріплюється позитивними нормами, які забезпечують проведення популістичних заходів та підкріплюються психологічною пропагандою, що тільки сильний лідер може забезпечити добробут і правопорядок. Як правило, популістичні сили заради досягнення свої цілей діють не у правовий спосіб та користуються принципом популістичної доцільності.

ЛІТЕРАТУРА

Фурса С. Популизм и налоги, или почему права Яресько: [Електронний ресурс] / Сергій Фурса // // ТНС. – 2015. – Режим доступу:
http://ru.tsn.ua/analitika/populizm-i-nalogi-ili-pochemu-prava-yaresko-507726.html

Порошенко засудив членів коаліції за популістські обіцянки: [Електронний ресурс] // Українська правда. – 2015. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2015/07/23/7075458/?attempt=1
Лагард і Порошенко засудили популізм у Раді: [Електронний ресурс] // UKRINFORM. – 2015. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/rubric-iac/1870404-lagard_i_poroshenko_zasudili_populizm_u_radi_2080574.html
Блок Порошенко ударился в популизм перед местными выборами: [Електронний ресурс] // 24TV. – 2015. – Режим доступу: http://24tv.ua/ru/ukraina/blok_poroshenko_udarilsja_v_populizm_pered_mestnymi_vyborami__jekspert/n578185
Поради щодо побудови в Україні держави економічно активних громадян від Ейнарса Репше: [Електронний ресурс] // Інститут публічного права. – 2015. – Режим доступу: http://sipl.com.ua/?p=1406
Березовець Т. Популізм процвітає, бо частина суспільства прагне швидких і простих рішень: [Електронний ресурс] / Тарас Березовець // Радіо свобода. – 2015. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/27224118.html
Теремко В.Г. Соціологія: підручник / В.Г.Теремко. – К.- Видавничий центр «Академія», 2005. – 432 с.
Ковтюк А. Юридичний позитивізм: історія та сучасність/ А. Ковтюк Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: юридичні науки. – 2007. – № 74-76. – С. 40-48.
Галунько В. В. Державна функція охорони соціалістичної власності як чинник геноциду Українського народу (1932-1933) / В. В. Галунько // Держава і право. Юрид. і політ. науки: зб. наук. пр. – 2008. – Вип. 39. – С. 47-152.
Перші концтабори: [Електронний ресурс] // Територія терору. – 2014. – Режим доступу: http://territoryterror.org.ua/uk/history/1945-1953/gulag
Теорія держави і права: навчальний посібник // за ред. В.К. Шкарупи. – Херсон: ХМД, 2007. – 280 с.
Петражицький Л.Й. Вибрані праці: у 2 кн. Кн. 1 / Л. Й. Петражицький; ред.: І. С. Гриценко. – К. : Либідь, 2011. – XXII, 413 c.
Петражицький Л.Й. Вибрані праці: у 2 кн. Кн. 2 / Л. Й. Петражицький; ред.: І. С. Гриценко. – К. : Либідь, 2011. – 543 c.
Munro А. Populism: [Електронний ресурс] / André Munro // Encyclopaedia Britannica. – 2015. – Режим доступу: http://www.britannica.com/topic/populism.
Hugo Chavez: [Електронний ресурс] // NNDB. – 2013. – Режим доступу: http://www.nndb.com/people/382/000025307/
Profile: Hugo Chavez: [Електронний ресурс] // NNDB. – 2012. – Режим доступу: http://www.bbc.com/news/world-latin-america-10086210
Hugo Chávez President of Venezuela: [Електронний ресурс] / André Munro // Encyclopaedia Britannica. – 2015. – Режим доступу: http://www.britannica.com/biography/Hugo-Chavez
Секрет успеха Юлии Тимошенко: Комментарии политиков и экспертов: [Електронний ресурс] // РИО НОВОСТИ. – 2007. – Режим доступу: http://rian.com.ua/analytics/20071004/77782301.html
Теорія держави і права: термінологічний словник // за заг. ред. В.В. Галунька. – Херсон: ХМД, 2010. – 216 с.
Тігіпко: пенсійна реформа стала політичною проблемою: [Електронний ресурс] // Українська правда. – 2015. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2011/06/11/6288328/?attempt=1
Галунько В.В. Поняття права: багатогранність та інтеграційна однозначність / В. В. Галунько // Форум права. – 2012. – № 3. – С. 107-110

Яндекс.Метрика
Яндекс.Метрика