Тел: +3 8(044) 228-10-31
Пошта: sipl@email.ua

Вітчизнянна війна Українського народу

УДК: 340.122

 

Галунько Валентин Васильович,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри адміністративного і фінансового права

Національного університету природних ресурсів і природокористування

Галунько В.В. Вітчизнянна війна Українського народу: юридичні аспекти

 В статті доведено, що Вітчизняна війна Українського народу – це суспільно-воєнний рух Українського народу стосовно відбиття усіма наявними (ідеологічними, політичними, економічними та військовими) засобами військової агресії Російської Федерації проти України. У Вітчизняній війні Українського народу поряд із Збройними силами України та іншими військовими формуваннями, приймають участь десятки тисяч добровольців, тисячі волонтерів, мільйони громадян, які передають свої кошти на потреби війни, на тимчасово окупованих територіях діють партизанські загони. Метою Українського народу у Вітчизняній війні є: звільнення українських земель від російських окупантів, відновлення територіальної цілісності України; можливості Українського народу самостійно вибирати свою долю: політичну, економічну, оборонну та ін.; захист Європейських народів від вторгнення з боку Росії; протидія антилюдській ідеології «Рузського миру»; забезпечення умов для розвитку економіки, підприємництва, здійснення управлінських, в першу чергу антикорупційних реформ в Україні; виховання «братського» російського народу, прищеплення ]м західних цінностей, що б вони могли гідно жити в Європейській спільноті.

Ключові слова: вітчизняна війна, захист Європи, окупанти, рузський мир, українській народ.

 

 Halunko. V. The Patriotic war of Ukrainian people: legal aspects

 The Patriotic War of Ukrainian people is a social and military movement Ukrainian people repel concerning all existing ideological and political and economic and military means of military aggression the Russian Federation against Ukraine.

In the Patriotic War Ukrainian people, along with the Armed Forces of Ukraine and other military formations, taking tens of thousands of volunteers, thousands of volunteers, millions of citizens who transfer their funds for the war. On the temporarily occupied territories of Donetsk and Luhansk oblasts carry out armed resistance guerrilla.

The aim of the Ukrainian people in the war of liberation is the Ukrainian lands from Russian invaders, restoration of the territorial integrity of Ukraine and the possibility of Ukrainian people to choose their destiny: political, economic, defense and counteraction the ideology of “Russian World”‘, which is not human and providing conditions for economic development, entrepreneurship, implementation management, especially anti-corruption reforms in Ukraine and upbringing the Russian people, instilling in them Western values that they could live in dignity in the European Community.

Keywords: Patriotic War of, the protection of the European Union, the occupiers, Russian World, Ukrainian people.

 

 Галунько В.В. Отечественная война Украинского народа: юридические аспекты

 В статье доказано, что Отечественная война Украинского народа – это общественно-военное движение украинского народа относительно отражения всеми имеющимися (идеологическими, политическими, экономическими и военными) средствами военной агрессии Российской Федерации против Украины. В Отечественной войне Украинского народа наряду с Вооруженными силами Украины и другими военными формированиями, принимают участие десятки тысяч добровольцев, тысячи волонтеров, миллионы граждан, которые передают свои средства на нужды войны, на временно оккупированных территориях действуют партизанские отряды. Целью Украинского народа в Отечественной войне являются: освобождение украинских земель от российских оккупантов, восстановления территориальной целостности Украины; возможности украинского народа самостоятельно выбирать свою судьбу: политическую, экономическую, оборонную и др.; защита Европейских народов от вторжения со стороны России; противодействие античеловеческой идеологии «Русского мира»; обеспечение условий для развития экономики, предпринимательства, осуществления управленческих, в первую очередь антикоррупционных реформ в Украине; воспитание «братского» русского народа, привитие им западных ценностей, чтобы они могли жить в Европейском сообществе.

Ключевые слова: отечественная война, защита Европы, оккупанты, русский мир, украинский народ.

 

Актуальність дослідження. Український народ, як і більшість країн учасниць-Європейського Союзу стоять на порозі страшного виклику, намагання паралельно червоно-синьо-білої орди силою нав’язати цінності «Рузського миру» своїм Європейський сусідам, через засоби ідеологічної, політичної, економічної та військової агресії. Теорія «Рузського миру» мало чим за своєю сутністю відрізняється від фашистської – це утвердження нерівності людей: особами першого ґатунку визнаються люди, які розмовляють на російській мові, або/та є віруючими Руської православної церкви; це визнання пріоритету публічного інтересу держави над людиною, коли права і свободи людини ігноруються заради інтересів імперії. При цьому порушуються не тільки права і свободи опонентів «Рузського миру», але й їх прихильників [5]. За іронією долі руські держави усіх епох знищували своїх підданих (громадян) більше ніж іноземців.

 Апологетом та реваншистом теорії «Рузському миру» є патріарх Руської православної церкви Кирил, а В. Путін та його оточення є засобом втілення її в життя. Однак між позиціями патріарха Кирила і В.Путіна є відмінності в питанні визначення меж кордонів «Рузського миру»: для В. Путіна – це усі республіки бувшого радянського союзу та східні країни Європи віддані у поле політичного впливу лідерами США і Великобританії в Ялті (1945 р.); для патріарха Кирила, увесь світ де звучить руська мова. Іншими словами патріарх Кирил з ідеологічної точки зору є більш небезпечним для Західного світу ніж В. Путін.

 Україна багато разів ставала переднім форпостом захисту Європейських народів від східного загарбання і пограбування. Перший раз це сталося в 1240 році, коли шляхом самопожертви український народ, що входив до Київського та Галицько-Волинського князівств врятував Європу від ординців. При цьому російські вчені визнають, що у середньовічні монголо-татарами називалася саме Російська держава [4].

 Після цього українському народу багато разів доводилося захищати Європу від «Східної чуми»: у 1709 році Шведські і Українські війська під проводом короля Карла XII і Гетьмана Івана Мазепи разом боролися за європейські цінності під Полтавою; у 1772 році Російська імператриця Катерина ІІ почала шматувати Польщу, а в 1775 році ліквідувала Запорізьку Січ; в 1815 році російські війська увійшли в Париж; в 1917-1920 роках збройні сили УНР і партизанські загони загальмували просунення більшовицьких банд на захід; грубо порушуючи норми міжнародного права в 1939-1940 роках була окуповано Естонію, Литву і Латвію, частину Фінляндії, Польщі і Румунії; в 1945 році російські танки увійшли в Берлін, а Українська повстанська армія після цього залишилася єдиною у світі військовою силою, яка до 60 років ХХ століття вела війну проти окупації Європи російськими військами [23].

 В умовах сьогодення Президент Російської Федерації В. Путін має намір повернути соціальний прогрес назад до рішень Ялтинської конференції (1945 р.), коли радянська сторона закріпила за собою політичний контроль над окупованими країнами Східної Європи. Усі Європейські народи мають пам’ятати, що режим Путіна має намір повернути до політичного впливу «Рузського миру» такі країни, як Азербайджан, Болгарію, Грузію, Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Румунію, Сербію, Словачинну, Словенію, Східні землі ФРН, Угорщину, Україну, Хорватію, Чехію, Чорногорію. Перший етап гібридної війни проти цих країн війни вже запущений, російським міжнародний канал «Russia Today» цілодобово здійснює пропаганду ідеології «Рузського миру».

 Наступним етапом гідридної війни Росії є пряма збройна агресія, або підтримка озброєних і контрольованих сепаратистів. Завдяки цьому їй вдалося окупувати частину території Грузії і створити там маріонеточні республіки Абхазію і Південну Осетію, окупувати Автономну республіку Крим.

Сьогодні продовжується економічна, ідеологічна та військова агресія в інші куточки нашої Вітчизни. В першу чергу, це захоплення проросійськими сепаратистами, при прямій та опосередкованій військовій допомозі збройних сил Російської Федерації частин Донецької і Луганської областей, організація терактів в Одесі, Харкові, Києві та інших містах України, концентрація військових з’єднань Росії на Україно-Російському кордоні.

 На усе це Український народ і державна влада змушені реагувати, 24 серпня 2014 року на 23 рік нашої Незалежності України Президент Петро Порошенко зазначив, що події останніх місяців стали для нас хоча й не оголошеною, але справжньою війною, яка, можливо, увійде в історію як Вітчизняна війна 2014 року. «Війна проти зовнішньої агресії. За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ. За Незалежність» [1].

 Пізніше після введення в кінці серпня 2014 року регулярних військ Російської Федерації на територію Донецької і Луганської областей України, Президент України вже більш чітко визначив, що події на Донбасі – «для нас Вітчизняна війна, коли ми захищаємо нашу незалежність, суверенітет України, територіальну цілісність. Це війна, яка згуртувала нашу націю, об’єднала Український народ, і зараз ми демонструємо, як вміємо любити и боронити Батьківщину» [2].

 Таким чином, переважній більшості українських громадян та значній частині світової спільноти є очевидним, що українських народ об’єктивно в 2014 році вступив у Вітчизняну війну щодо захисту незалежності України, Європейського вибору та гідного життя громадян. Однак це тільки слова і розуміння проблеми серцем, для того щоб обґрунтувати війну, як Вітчизняну необхідно провести наукове дослідження в першу чергу в юридичному аспекті, довести докази у підтримку такої гіпотези.

Огляд останніх досліджень. До проблеми теорії війн звертали свою увагу вчені Джон Боулбі, Гастон, Буту, Ханса-Ульріха Велері, Ліддел Гарт, М. Гончарук, Е. Дурбан, Еккарта Кера, Карл фон Клаузевіц, Конрад Лоренц, Томас Мальтус, А. Свечін, А. Строков, Стівен Д. Мамфорд, Е. Разін, Льюїс Фрай Річардсон, Джон Л. Хелгерсон, Б. Шапошников. Проте, зміст і сутність збройного опору Українського народу військовій агресії Росії, яка розпочалася в 2014 році вони не аналізували.

 Мета статті полягає в тому, щоб на основі теорії війни, політології і права, емпіричного матеріалу доказів військової агресії Росії проти України та шляхом наведення історичних аналогій обґрунтувати юридичні аспекти ведення українським народом Вітчизняної війни проти російської агресії.

 Виклад основних положень. Згідно із Британською енциклопедією війна (war) – це конфлікт між політичними групами за участю військових значної тривалості і величині [7]. На думку Європейських парламентаріїв Росія веде так звану «гібридну війну» (“hybrid war”) проти України [8;9]. За класифікацією НАТО гібридна війна – це комплексний напад на країну спеціальних сил, які забезпечуються інформаційною пропагандою та нелегальним використанням для ведення бойових дій третіх осіб [10].

Виходячи із зазначеного в Донецькій і Луганській областях Росією проти України ведеться гібридна війна, яке періодично переростає у прямі зіткнення збройних сил України та Російської Федерації.

 Збройний конфлікт на Донбасі розпочався із захоплення 11 квітня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою полковника Генерального штабу Російської Федерації Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) міста Слов’янськ, який діяв за завданням російського ФСБ [11].

 Раніше 27 лютого 2014 року російська диверсійно-розвідувальною група Російської Федерації захопила Парламент і Раду Міністрів Автономної республіки Крим [12]. Як потім прямо визнав Президент Росії В. Путін завдання про захоплення Автономної Республіки Крим він відав 23 лютого 2014 року [13].

Вітчизняна розвідка, СБУ, МВС були паралізовані агентами російського впливу, та не змогли надати Парламенту, Уряду і народу України об’єктивну інформацію, що твориться в АР Крим. Практично Збройні Сили України та інші силові структури не чинили збройного опору окупантам. Територія АР Крим була здана окупантам без збройного опору. Тим самим, говорити про початок Вітчизняної війни Українського народу в АР Крим в лютому 2014 року не приходиться.

 На відміну від Криму, після захоплення міста Слов’янськ виконуючий обов’язки Президента України О. Турчинов та уся центральна влада діяла оперативно – 13 квітня 2014 року розпочалася антитерористична операція [15], і перша втрата з нашої сторони. Цього дня, при виконання службового обов’язку, загинув капітан СБУ Геннадій Біліченко [16]. Не зворотній процес пішов, на наступний день у бій із російськими спецпризначенцями вступили перші вітчизняні добровольці. Таким чином, ми вважаємо, що Вітчизняна війна Українського народу розпочалася 13 квітня 2014 року.

 У відповідності до тлумачного словника української мови вітчизняна війна – це війна за свободу й незалежність своєї вітчизни проти загарбників [6, c. 690]. Ознаками вітчизняної війни є: 1) неспровокований напад; 2) війна тільки на своїй території (вигнання ворога зі своєї території означає закінчення вітчизняної війни); 3) можливість участі цивільного населення в боротьбі з окупантом (партизанський і підпільний рух); 4) мета війни— примусити ворога піти з території країни [7].

 Стосовно першої ознаки, то Україна завжди дотримувалася усіх міжнародних договорів з Російською Федерацією. На момент початку окупації АР Крим між Україною і Росією діяло 5 ратифікованих парламентами договорів. Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (1990 р.) у відповідності до якого сторони визнають одна одну суверенними державами і зобов’язуються утримуватись від дій, що можуть завдати шкоди державному суверенітету іншої сторони [17].

 Основоположний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (1997 р.) в якому «Високі сторони» зокрема домовилася: відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважати територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів; будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права [18].

 Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон (2003 р.), згідно з яким під терміном «українсько-російський державний кордон» розуміється лінія та вертикальна поверхня, яка проходить по цій лінії, що розділяють державні території (сушу, води, надра і повітряний простір) Договірних Сторін від точки стику державних кордонів України, Російської Федерації та Республіки Білорусь до точки, розташованої на березі Таганрозької затоки [19]. Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки (2003р.), уточнив, що: Азовське море та Керченська протока історично є внутрішніми водами України і Російської Федерації. Азовське море розмежовується лінією державного кордону відповідно до угоди між Сторонами. Врегулювання питань, що відносяться до акваторії Керченської протоки, здійснюється за угодою між Сторонами. Спори між Сторонами, пов’язані з тлумаченням та застосуванням цього Договору, вирішуються шляхом консультацій та переговорів, а також іншими мирними засобами за вибором Сторін. Іншими словами Росія повністю визнавала АР Крим і Донецьку і Луганську області, як невід’ємну частину території України.

 Українська сторона чітко, педантично, дотримувалася умов цих договорів, і ніяким чином не могла спровокувати Росію на напад.

 Не говорячи вже про те, що Російська Федерація грубо порушивши Будапештський Меморандум від 5 грудня 1994 р. про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, в якому сама Російська Федерація та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов’язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй з метою надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї [21].

 Тим самим протиправний російський режим, відкрив «скриньку Пандори» щодо розробки не ядерними державами такої зброї, так як будь-яка країна після цього не буде вірити ні яким гарантіям ядерних держав про свою безпеку.

 Другою ознакою вітчизняної війни є війна тільки на своїй території (вигнання ворога зі своєї території означає закінчення вітчизняної війни). Метою Українського народу у війні з Росією є збройний захист вітчини від паралельно червоно-синьо-білої чуми «Рузського миру» з метою вступу Української держави в Європейський Союз та НАТО, щоб більше ніколи права громадянина України не порушувалися ні своєю, ні чужою державною владою. Одночасно ми чітко і однозначно відстоюючи територіальну цілість і недоторканість України виступаємо за непорушність кордонів Російської Федерації у границях 1991 року.

 Третьою ознакою вітчизняної війни є можливість участі цивільного населення в боротьбі з окупантом (партизанський і підпільний рух), що повністю притаманне нашим реальностям. Зразу після заслання на територію Донбасу диверсійно-розвідувальних груп Росії одними із першими з ними в бій вступи добровольчі батальйони. В умовах сьогодення десятки тисяч добровольців воюють на Донбасі, їм допомагають тисячі волонтерів, мільйони громадян передають свої власні кошти на потреби війни. На тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей діють партизанські загони. Тим самим, війна з Росією стала всенародним суспільно-військовим рухом Українського народу.

Четверною ознакою вітчизняної війни – це її мета примусити ворога піти з території країни. Українська влада і народ стійко стоять на позиції, що ніякого торгу територіальною цілісністю України не може бути. Іноземні війська і найманці мають бути виведені з території України. Президент України Петро Порошенко однозначно заявляє про неможливість будь-яких домовленостей про переміщення лінії державного кордону України [24].

 Український народ дуже добре засвоїв уроки історії, що від російської агресії треба захищатися із зброєю в руках. Іншого засобу відстояти свою незалежність і життя громадян не існує. Колишній помічник Президента Росії Андрій Іларіонов чітко зазначив, що ніякі санкції В. Путіна не зупинять, його може зупинити тільки комплексна сила протидії [25].

 Так і ми самі це знаємо, гірка історія вчить. В січні 1918 року українське суспільство проігнорувало російську загрозу і проти російської армії М. Муравйова виступило трохи більше 300 добровольців, в основному юнкерів і студентів. Дуже тяжку ціну за це заплатив Український народ апогейом якого став Голодомор 1932/1933 років, коли загинуло від голоду по різним оцінкам від 5 до 11 мільйонів українців. На відміну від України в 1918-1921 роках майже весь народ Польщі встав на захист своєї вітчизни і зумів розбити орди російських військ, які вже доходили до Варшави і мали своєю метою взяти Берлін, Париж і навіть Лондон. Тільки збройна боротьба польських вояків разом із залишками армії УНР врятували Європу від російської окупації.

 В 1939 році уряди Естонії, Латвії та Литви не організували збройного опору процесу захоплення цих країн радянською імперією. В результаті чого фізично була знищена уся еліта цих маленьких за чисельністю народів, вони надовго були відірвані від Європейської сім’ї. На відміну від них народ і влада невеликої Фінляндії показала всьому світу, що проти росіян можна ефективно захищатися на своїй території. І не дивлячись на те, що в результаті «Зимової війни» (1939-1940 рр.) Фінляндія втратила 10 відсотків своєї території, однак вона відстояла свою незалежність. Це приклад, для нас, хто обороняється того і поважають. Так, і в умовах сьогодення режим В. Путіна ні при яких умовах не претендує на територію української Галичини, бо на цій території з 1943 по 1960 роки Українська повстанська армія чинила шалений збройний опір московським окупантам. В 1956 році радянських режим військовою силою подавив демократичну революцію в Угорщині, в 1968 році була повторно окупована Чехословаччину, збройні сили цих країн не встали на захист свого народу, не виконали свій обов’язок.

 Такі гіркі уроки історії, як бачимо проблема не тільки в В. Путіні, проблема в Росії. Російська імперська машина не може жити без грабунку, вона в своїй основі залишається на ідеології монголо-татар початку другого тисячоліття, яка будується на пріоритеті державного інтересу, ігнорування прав і свобод людини і грабунку. Російська імперська машина завжди грабувала тих, хто це її дозволяв: свій народ, сусідні країни, або власні надра.

 Санкції є не ефективними для Росії. На відміну від Західних країн де вони приводять до зубожіння громадян і зміни влади, в Росії це не дії. Громадяни Російської Федерації, які втратили роботу, бізнес, соціальне забезпечення масово записуються в найманці й добровільно йдуть на війну. А погіршення свого матеріального стану вони пов’язують не з зловживаннями своєї влади, а із зовнішніми чинниками. Іншими словами санкції провокують бідних росіян загарбувати багатства країни членів Європейського Союзу.

 На наш погляд, Єдиною силою яка може зупинити агресію Росії в Європу з середини країни це Рада солдатських матерів Росії. Однак, і матері солдатів тільки тоді починають діяти коли гинуть їх діти. Зовні Європу від російської агресії може захисти лише збройний опір Українського народу, тільки Збройні Сили України мають досвід бойових дій з армією Російської Федерації. На мою думку, в Європі крім українців ще тільки громадяни Польщі спроможні опиратися агресору. А боєздатна армія США не може вступити у війну з Росією, так як ядерні держави воювати між собою не можуть в апріорі – це може привести до знищення всього людства. Європейці думайте чи давати Збройним силам України летальну сучасну зброю?

Висновки. Отже, в квітня 2014 року Український народ вступив у війну, яка за своїми ознаками є Вітчизняною, вона була розв’язана Російською федерацією, як неспровокований напад без формального об’явлення і висунення будь-яких претензій щодо порушення Україною міжнародних договорів, ця війна ведеться виключно на нашій території, в ній, участь поряд із Збройними силами України та іншими військовими формуваннями, приймає участь майже увесь Український народ (десятки тисяч добровольців, тисячі волонтерів, мільйони громадян, які передають свої кошти на потреби війни), на тимчасово окупованих територіях діють партизанські загони, тим самим, війна з Росією стала всенародним суспільно-військовим рухом Українського народу.

 Вітчизняної війна Українського народу має за мету:

 1) звільнення українських земель від російських окупантів, відновлення територіальної цілісності України;

 2) можливості Українського народу самостійно вибирати свою долю: політичну, економічну, оборонну та ін.;

 3) захист Європейських народів від вторгнення з боку Росії;

 4) протидія антилюдській ідеології «Рузського миру»;

 5) забезпечення умов для розвитку економіки, підприємництва, здійснення управлінських, в першу чергу антикорупційних реформ;

 6) виховання «братського» російського народу, прищеплення їм західних цінностей, що вони можуть і повинні жити гідно і вільно в Європейській спільноті.

 ЛІТЕРАТУРА:

  1. Порошенко П. Треба бути постійно готовими захищати незалежність: [Електронний ресурс] / Петро Порошенко // Офіційне інтернет-представництво Президента України Петра Порошенка. – 2014. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/31067.html
  2. Порошенко П. Ми навчилися боронити державу: [Електронний ресурс] / Петро Порошенко // Офіційне інтернет-представництво Президента України Петра Порошенка. – 04.10.2014. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/31339.html
  3. Кримська конференція. 1945 року: [Електронний ресурс] / О.Є. Лисенко // Інститут історії Національної академії правових наук. – 2008. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Krimska_konferents%D1%96ya_1945
  4. Носовский Г.В. Смысл употребляемого нами слова «монголия»: [Електронний ресурс] / [Г.В.Носовский, А.Т.Фоменко, Т.Н.Фоменко]. Империя . – 1995. – Режим доступу: http://www.lib.ru/FOMENKOAT/imperia1.txt
  5. Галунько В.В. Російський неофашизм: теоретико-методологічні засади та напрями протидії в Україні: [Електронний ресурс] / В.В. Галунько // LAW-PROPERTY. – 2014. – http://www.law-property.in.ua/articles/featured-articles/330-2014-06-30-08-58-24.html
  6. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 690.
  7. War: [Електронний ресурс] // Encyclopedia Britannica. – 2014. – Режим доступу: http://www.britannica.com/EBchecked/topic/635532/war
  8. Європарламент: Росія веде проти України гібридну війну: [Електронний ресурс] // BBC. – 2014. – Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2015/01/150115_european_parliament_russia_ukraine_dk
  9. MEPs welcome signs of hope in Ukraine and urge the EU to stand up to Russia: [Електронний ресурс] // BBC. – 2014. – Режим доступу: http://www.europarl.europa.eu/news/en/news-room/content/20140918IPR65201/html/MEPs-welcome-signs-of-hope-in-Ukraine-and-urge-the-EU-to-stand-up-to-Russia
  10. Hybrid war – hybrid response? : [Електронний ресурс] // НАТО. – 2014. – Режим доступу: http://www.nato.int/docu/review/2014/russia-ukraine-nato-crisis/Russia-Ukraine-crisis-war/EN/index.htm
  11. Стрєлок на камеру зізнався, що працював на ФСБ: [Електронний ресурс] // Українська права. – 2014. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/07/12/7031713/
  12. У Криму люди зі зброєю захопили парламент і Раду міністрів: [Електронний ресурс] // Українська права. – 2014. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/02/27/7016445/
  13. Путін розповість в телеефірі про захоплення Криму та “порятунок” В. Януковича: [Електронний ресурс] // Українські національні новини. – 2014. – Режим доступу: http://www.unn.com.ua/uk/news/1446441-v-putin-rozpovist-v-teleefiri-pro-zakhoplennya-krimu-ta-poryatunok-v-yanukovicha
  14. Минобороны разрешило стрелять украинским военным в Крыму: [Електронний ресурс] // LB. – 2014. – Режим доступу: http://lb.ua/news/2014/03/18/259900_minobroni_razreshilo_strelyat.html
  15. Указ Президента України від 13 квітня 2014 р. № 405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України”: [Електронний ресурс] // Офіційне Інтернет представництво Президента України. – 2014. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/17317.html
  16. Впервые в истории независимой Украины офицер спецподразделения «Альфа» погиб не от рук криминальных элементов, а в бою с представителями спецслужб иностранного государства: [Електронний ресурс] // Факты. – 2014. – Режим доступу: http://fakty.ua/180361-rossijskie-specnazovcy-rasstrelivali-nas-iz-avtomatov-kalashnikova-prakticheski-v-upor
  17. Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою // Відомості Верховної Ради. – 1990. – № 49. – ст. 637.
  18. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією // Офіційний вісник України. – 1999. – № 20. – стор. 518. – стаття 931.
  19. Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон // Офіційний вісник України/ – 2004. – № 22, стор. 293. – стаття 1537.
  20. Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 245
  21. Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї / Голос України від 01.03.2014. – № 39
  22. Останній бій УПА. Тернопільщина, 1960 рік: [Електронний ресурс] // Історична правда. – 2011. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/28/33736/view_print/
  23. Ніяких торгів щодо держкордону не буде: [Електронний ресурс] // Українська правда. – 2014. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/10/7/7040047/?attempt=1
  24. Илларионов А. Путин начал наступление в Европе. Дело в том, что НАТО – это спящий гигант // Андрей Илларионов // DELF1. – 2014. – Режим доступу: http://ru.delfi.lt/opinions/comments/andrej-illarionov-putin-nachal-nastuplenie-v-evrope.d?id=66917970

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Яндекс.Метрика
Яндекс.Метрика